Шановне товариство, дорогі земляки — традиції виховання в нашому народі мають давні історичні корені. В більшості громадян України поняття про “Пласт” нерідко асоціюються з діяльністю на зразок бойскаутської організації. Тому мало кому відомо, що витоки “Пласту” губляться в сивій давнині. Зокрема, є відомості про пластунів часів гетьмана Петра Сагайдачного (близько 1577-1622 рр.). Відомо, що один із двадцятьох куренів на Січі складався із «пластунів»-розвідників, в сучасній термінології — «спецназу». Козаки цього куреня мали особливі завдання (насамперед розвідувального і диверсійного характеру. Декого (наприклад, сиріт) готували для такої служби з дитинства, вони виховували при козацьких монастирях,
здобували загальну освіту і щоденно тренувались фізично. Відомості про вірних та
мужніх патріотів можна прочитати на сторінках таких документів, як “Літопис Григорія Граб’янки”, “Конституція” П. Орлика.
У культурно-історичному аспекті “Пласт” за деякими ознаками мав схожі риси зі східними «боксерськими» братствами, західними тамплієрами та розенкрейцерами. Знання пластунів «веда» включав системи: психотехнічну — «характер», самозахисту — «спас», прийняття й перевірку рішень — «коло», спосіб виживання в середовищі ворога — «табір».
Видача таємниць «характеру» чи «веди» тягла за собою суворе покарання. Пластун завжди вважався «батколом», тобто такою людиною, яка не може перебувати в полоні, а потрапивши до нього, завжди мусіла з нього вийти не лише сама, а й врятувати з полону інших побратимів.
Мова пластунів мала певну своєрідність, порівняно із діючими слов’янськими мовами. Насамперед у ній не вживали середнього роду, не було деяких відмінків. Користувались вони таємним письмом — різновидом глаголиці й так званого квадратного хозарського письма, яким користувались навіть в XIX ст.
“Пласт” передбачив передачу традиційних знань та норм правового звичаю від батька до сина з наступним посвяченням у члени братства. Замкненості субкультури пластунів значною мірою сприяли наявність особливого письма, мови і системи умовних знаків. Очевидно, саме тому в народі поширювалась думка про них, як чарівників. Пластунський отаман М. Безкровний, який понад 100 разів ходив у розвідку в розташування ворога, часто звільняв козаків із полону і сам чотири рази тікав із нього. Це яскравий приклад нездоланності бойового духу, наснаги і патріотизму пластунів.
Науковий аналіз війн і походів за участю українських козаків у книзі «Збройні
сили України першої половини XVIII ст.» О. Апанович переконливо свідчить, що останні були одними із кращих розвідників не тільки в Європі, а й у світі. Тому володарі багатьох держав намагались залучити їх до служби в свої армії, як найманців. Братство пластунів постійно вдосконалювало власну тактику діяльності на суші та на морі, поліпшувало військово-фізичну підготовку членів колективу. Зрозуміло, що вояки цього першого європейського «спецназу» повинні були мати і відповідну міцну психіку. Обставини тогочасних реалій часто вимагали від нього відкрито боронитися від «чорної хмари», яка неслась на супротивників із страшним галасом і викриками.
Одяг розвідника складався з м’якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки або куртки. Для захисту від комах одяг просочувався жиром риби і «в’ялився» на сонці. Все вбрання козака-пластуна було пошито з урахуванням якнайкращого ведення рукопашного бою. Широкі шаровари дещо приховували спрямованість рухів ніг. Пояс, декілька разів обмотаний навколо тіла, до певної міри боронив від пошкоджень внутрішніх органів. Висока бараняча шапка захищала не тільки від спеки, а й могла пом’якшити удар у голову.
Козацькі пластуни вміло застосовували різні форми маскування, могли встановлювати своє місцезнаходження по зорях, напрямку та силі вітру, широко використовували систему умовних сигналів, нерідко імітуючи крики звірів і птахів.
Українські вояки були досить добре обізнані й опанували практично всі типи зброї поляків, турків, татар, московитів. Розвідники (тобто пластуни) надавали перевагу тихим пострілам із лука, «захалявним» ножам і професійним ятаганам, клепам (бойовим молотам). Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої або ракети, які могли послідовно вибухати.
Із числа особового складу елітарних підрозділів війська запорізького, після багаторічної науки виділялися так звані козаки-характерники, а більшість із них були
пластунами. Вони настільки вдосконалювали можливості власного організму, що сучасники нерідко починали вірити, нібито в цих людей були надприродні сили. Ми розуміємо, що цього вони добились великою працею над собою.
Хочу поділитися декількома вправами, які виконували здібні козацькі пластуни. Вони мали бути і цікавими, і повчальними, інтелектуальними, але не спрощеними. Наприклад, одна з них — «швидше за тінь». Юнака ставили спиною до сонця. Він виразно бачив на стіні власну тінь. Завдання полягало у тому, щоб торкнутися стіни швидше, ніж це зробить його тінь. За звичайних обставин таке виконання
неможливе. Лише той, хто переходив у «інший вимір» свідомості, ставав швидшим за власну тінь. Виконання цієї вправи мало робити рухи майбутнього пластуна-характерника надшвидкими, практично непомітними для ока.
Інша — «бачення золотої середини». Спочатку козака вчили пекти хліб. Потім — розрізняти лікарські рослини та готувати ліки, заздалегідь «бачити» вплив зілля на людину. До речі, знання корисних і негативних властивостей рослин вважалося необхідним для всіх козаків.
Цікаві та оригінальні інші вправи: «узгодження із внутрішньою силою», «розуміння поведінки і мови тварин» тощо.
Пластівська історія — цікава, неординарна і повчальна. Завдання нинішніх пластунів — максимально скористатися знаннями своїх побратимів і вміло використовувати в реаліях сьогодення.
Ігор ПОЛУСИТОК, керівник пластового гуртка «Нескорені» м. Жовкви
