Жовківчанку Любов Василівну Карпу добре знають не лише городяни. Добрі й подячні слова на адресу цієї жінки-медика висловлюють й багато мешканців району, яким, скажемо так, довелося познайомитися з нею у травматологічному кабінеті Жовківської поліклініки. А за сорок вісім років скільки ж людей там побувало! І всі, скажемо м’яко, не з доброї волі. Бо всі, хто туди коли-небудь потрапляв, — чекали невідкладної допомоги (адже чи не всі ми колись у житті травмувалися — легко чи важко, у дитинстві чи зрілому віці, та завжди відчуваючи біль, а часто навіть перебуваючи «у гіпсі».)
Так, майже п’ять десятків років у одному кабінеті пропрацювала медсестрою Любов Василівна. Після закінчення у 1966-му році Львівського медичного училища вона пішла на роботу фельдшером у село Фійну, а вже у 1970-му, після одруження та народження дітей, почала свій нелегкий трудовий шлях у Жовківській поліклініці, щоденно (окрім неділі) допомагаючи лікареві-травматологу. Жінці пощастило довго працювати з Галиною Григорівною Флагою, Євгеном Івановичем Дембіцьким, Борисом Миколайовичем Філенком, Олегом Степановичем Горинем.
Любов Василівна пригадує, що бували роки, коли їй навіть не доводилось іти у відпустку. Адже щоденна допомога лікареві у наданні ортопедотравматологічної допомоги, в тому числі швидкої та невідкладної; гіпсування, оформлення медичної документації (часто навіть без присутності лікаря, бо його робочий день був коротшим, аніж медичної сестри) потребували витримки, терпеливості, розуміння людського болю. Багатодесятирічний досвід допоміг чітко зчитувати з рентгенівських знімків точний діагноз, а щоденна практика дозволяла безпомилково допомагати лікарям гіпсувати хворих, часто — і без травматолога. Колеги-лікарі довіряли Любові Василівні у всьому, тому роботу медсестри з досвідом і перевіряти не доводилося.
Уже два роки колишня медпрацівник з травматологічного кабінету — на заслуженому відпочинку. Та мобільний й домашній телефони — не перестають дзвонити. У вихідні, особливо тепер, на карантині, люди за потреби телефонують до Любові Василівни за порадою. Бо добре знають, що вона не відмовить у проханні, допоможе.
«Я завжди любила свою роботу, хоч вона була й нелегкою, — зізнається наша героїня. — Та й люди, що приходили у наш кабінет, з надією та сподіванням дивилися в очі, очікуючи від медиків негайної допомоги».
Так склалося, що у травні відзначають професійне свято медсестер та травматологів. Любов Василівну щиро вітаємо з обидвома, зичимо здоров’я міцного та щасливого довголіття, бо вона не просто причетна до обох професій, вони склали основу її життя.
Надія БАЙБУЛА
