Вінчальні, повивальні, придорожні, козацькі ковчежні, одягнені, напутні, короновані, складені, на камені, склі, полотні, дереві, металі… Це все про українські ікони – душу нашого народу, яка оселилася в Радомишлі на Житомирщині. Там, у «Замку Радомисль», знаходиться єдиний у світі музей домашньої ікони XVII-XX ст., який налічує понад 5000 образів з усіх куточків України.
Усі експонати музею – це ікони-сироти, колись викинуті з домівок і дивом врятовані, часом обпалені і порубані. Тепер вони нарешті знайшли притулок і повернулися до людей. Але й їх, понівечених і багатостраждальних, об’єднує тепло і терпіння, милосердя й віра.
Термін «домашня ікона» ввела в науковий обіг громадська діячка Ольга Богомолець – фундатор «Музею Радомисль», збирач і власник цієї дивовижної духовної колекції, яка є органічною складовою культури нашого народу. Створюючи домашні ікони, народні майстри керувалися не усталеними правилами й законами іконопису, а власним уявленням про невидимий духовний світ, тому й образи на них живі, емоційні, людські. Для українців ікона означала значно більше, ніж релігійний атрибут, бо в умовах відсутності власної державності і боротьби за виживання на рідній землі надіятись не було на кого, окрім Бога і своїх трудящих рук. Тож домашні ікони – від крихітних подорожніх образів до багатометрових іконостасів – служили родинними оберегами і супроводжували кожну подію людського буття, мали своє сакральне призначення. Ікона була єдиним заступником і захистом у житті, їй довіряли найпотаємніше.
Інколи марнота марнот заплутає так, що вкрай потребуємо духовного опертя. У його пошуках, здається, не вистачає однієї складової, без якої картина буття неповна. Якщо вам це знайомо – їдьте у Радомишль, а вже там котрась з ікон обов’язково дасть підказку, де ж живе душа України і як зберегти її в чистоті.
Підготувала
Уляна ГОЛОВЕНЬКО.
