Дмитро Конечний приїхав до Жовкви з Донецька минулоріч. Страшна гібридна війна на Сході України не залишила вибору сім’ї юнака – батьки, Дмитро та його мала сестричка покинули помешкання у мільйонному місті та приїхали до нас, хоча мають родичів у Росії. Тут мешкає подруга матері, вона й щиро кликала друзів з Донецька до Жовкви.
Хлопцеві сподобалось наше старе, гарне місто. Каже, що вже тепер охоче б залишився тут. Спитаєте, чому саме тепер? Бо донедавна (Дмитро навчається у Жовківській ЗОШ № 3 І-ІІІ ст. у 8 класі ) у хлопця, окрім одного друга Михайла, товаришів не було. Однокласники хлопця не прийняли. Соромно і прикро за них, але мало того, вони навіть, м’яко кажучи, застосовували до нього фізичну силу. І не було у них ніякого співчуття, як до однолітка, що через війну втратив чи не все – домівку, друзів, школу. Не було підтримки навіть серед дівчат (що дуже дивно, бо Дмитро – дуже вихований, гарний та розумний хлопець).
І от зовсім нещодавно Дмитрові пощастило знайти справжніх друзів, друзів по духу, таких, що підтримають у біді і щиро порадіють у перемозі.
Жовківська школа кіокушинкан карате стала другою сім’єю Дмитра. Старший тренер Богдан Голуб зараз знаходиться в АТО. Проте по телефону щоразу підтримує своїх виховаців, тримає за них кулаки, коли вони на змаганнях. А вони – подумки завше із Богданом, що зараз на передовій, під ворожими кулями.
З двадцятьма вихованцями, серед яких двоє дівчат, працює молодший інструктор Тетяна Андрущак. Вже чотири місяці серед майбутніх каратистів і Дмитро.Тут його розуміють, підтримують, він вже здав на свій перший пояс. Три рази на тиждень по дві години хлопець займається цим серйозним спортом, адже карате – це не лише фізичний розвиток, а й стремління досягти певних духовних висот, філософія, що лікує та зцілює душу. Він тут змужнів, навчився сприймати недругів, перемагати їх думкою та силою волі.
На нещодавньому чемпіонаті Західного регіону учні Жовківської школи кіокушинкан карате показали високі результати не лише в куміте (спортивних поєдинках), а й в ката (комплексі блоків, ударів з уявним суперником). Роман Великий, Назар Довбуш – це ті, з кого колеги-спортсмени беруть приклад, бо вони займаються зі самого початку. Тому й займають лише призові місця.
Тож ми зрозуміли, що Дмитрові по-справжньому пощастило. Бажаємо юнакові тільки успіху, оскільки лише «розумом та свідомістю можна зрозуміти те (знання), що здобувається».
Надія Байбула.
