У будь-яку пору року наші галицькі краєвиди манять якоюсь особливою красою та неповторністю. Навіть у лютневу пору, коли довгоочікуваним снігом замело дороги і шляховикам додалося чимало турбот, на сонці іскряться вони барвистими кольорами зимової веселки. За вікном редакційної автівки застигла біла широчінь, налаштовуючи газетярів на цікаву зустріч. На неї сподіваємось ми у Замківській сільській раді, бо саме туди сьогодні веде нас службове відрядження.
Село, де всі — вельмоЖі
Запитай будь-кого, звідки виникла назва села Замок і отримаєш зрозуміло запитальну відповідь: невже не зрозуміло? Справді, подейкують, у центрі поселення стояв величний замок, зведений невідьколи. Чи то під час татарських набігів, чи вже пізніше, та зазнав він руйнації, після якої відновити стіни не вдалося. Тож поволі і залишки мурів, вже від плину часу, спіткала така ж сама доля. Існує й версія, що із замкового каміння поселенці зводили оселі, утворивши село, яке й відповідно назвали.
Про місце, де колись височіла оборонна споруда, вже нічого й не говорить. Кажуть, що це було там, де за радянських часів розташовувався колгосп та, де росте таке рідкісне дерево як платан, дивує очевидців донині. Назагал, замківці жартома відносять себе до вельмож, адже живуть у Замку.
Патріоти — трударі
У кожного з нас є місця, куди тягне, мов магнітом, з якими пов’язані найсолодші згадки, де зароджувались найзаповітніші мрії. Опинишся у них і тоді повноцінно збагнеш важливість і місце у своєму житті маленької батьківщини.
Такими філософськими роздумами може поділитись, либонь, кожен мешканець території, що належить Замківській сільській раді, мотивуючи тим, що кращої місцини, ніж його село, немає. Затишок, мальовничі природні пейзажі будь-якої пори року, віддаленість від урбанізованого світу — це ті позитиви, які сьогодні не без гордості виокремлюють люди у розмові із гостями. Як доблесні трударі, працюють вони на землі, сіють та вирощують хліб, маючи певні сільськогосподарські техніку та реманент, у міру можливостей обробляють свої земельні наділи.
Частина мешканців, зважаючи на близькість до кордону, працює у сусідній Польщі. Втім чимало замківців займаються городництвом, і серед вирощеного така культура як полуниця — на чільному місці. Можливості вирощування є, кажуть господарі, склад грунтів дозволяє, а от щодо реалізації ягід — тут певні проблеми присутні. Рава-руський ринок таким товаром перенасичений, а до Львова — далеко. Щоправда, є ще Жовква, але там поле реалізації для іншої продукції — молочної. Бо, скажімо, на 145 дворів, що у Замку, припадає 73 корови, звісно, молочного напрямку. Тож молоко, сир, сметана — продукти, які не переводяться, ще й для продажу вистачає. Чи не в кожному дворі — багато птиці, утримують селяни й свиней, однак нині цей промисел невигідний: хіба це ціна — 17 гривень за кілограм живої ваги?
Є ще одна цікава деталь: у селі собак, більше, ніж дворів. Із чим пов’язана така статистика, сказати важко: чи то надмірна обережність в охороні обійсть, чи особлива любов до чотириногих друзів…
На чолі громади
У непростих умовах сьогодні доводиться вирішувати соціальні проблеми місцевим головам. Нелегка ноша, яку доводиться їм нести, почасти зневіряє та стає заважкою. Це чудово розуміє Микола Васильович Кіт, війт Замку, та певен, що має належні задатки і можливості, аби вирішувати складні завдання, рухатись уперед. Хто, як не він, мусить допомогти, посприяти, підтримати. А ще згуртувати, повірити односельців у свої можливості, змогу долати місцеві труднощі. Про це відверто говорить із газетярами, зрештою, підтверджує справами, бо ж недарма земляки переобрали його на посаду сільського голови на другий термін.
Суспільно-культурний центр
Колись Замківська сільська рада (до 1992 р.) охоплювала чималу територію, до неї входили землі, окрім Монастирка та Замку, Погариська, Думичів, Підлісся, Зубейків, Кам’яної Гори. Нині це окремі ще три органи місцевого самоврядування.
Головна адміністративна споруда поселення, де знаходиться сільрада, — нині життєвоважливий суспільно-культурний центр. Тут розмістився просторий Народний дім, сучасна бібліотека, працюють поштове відділення, Укртелеком, віднедавна приймає відвідувачів шкільна бібліотека. У кінці минулого року у бібліотеці-філії відбулася презентація проекту програми «Бібліоміст», завдяки якій головна сільська читальня надаватиме безкоштовний доступ до Інтернету всім бажаючим. Чимало зусиль доклав до благородної справи сільський голова. Власне дбає керівник ради й про те, аби щорічно виконувався місцевий бюджет. Основне джерело цього наповнення — плата за землю, прибутковий податок із доходів фізичних осіб, плата за торговий патент тощо.
«Сонечко» ласкає і голубить
Окрасою сільських адмінспоруд є місцевий дошкільний заклад із милозвучною назвою «Сонечко», де завідувачем Марія Гриб, яким опікується сільська рада. Двоповерхова будівля ще здалеку привертає увагу перехожих: насамперед, оригінальним орнаментом великих вікон. Не менш різнокольорово та барвисто всередині: чимало малюнків на стінах, вазонів із квітами, різних аплікацій, витинанок тощо. Діткам тут весело і цікаво. Шестеро вихователів проводять навчально-виховний процес із 70 дітьми. Це три групи, серед яких і ясельна. Частина малечі приїжджає у «Сонечко» на «Школярику» із Погариська та Думичів. Для них садочок став рідним і близьким.
Цікава, насичена щоденна програма, різноманітні тематичні ранки та
конкурси, гуртки музики, навіть англійської мови дають підстави сподіватися на належний культурно-освітній рівень майбутніх юнаків та дівчат.
Рідна школа
Школу називають другою домівкою. І це справді так. Адже саме тут діти проводять велику частину життя. Сюди вони приходять малюками, крок за кроком просуваються сходинками, які ведуть у світ чарівного, прекрасного – у країну Знань. Тут проходить дитинство, юність. Тому, перебуваючи в гостях сільської громади, ми мали змогу завітати до Замківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
“У 2013-2014 навчальному році у нас навчається 250 учнів», — розповідає директор школи Людмила Борсук. Шкільний автобус здійснює підвіз учнів із сіл Монастирка, Заглині, Погариська, Думичів, Кам’яної Гори. Навчальний процес у школі забезпечують 32 педагогічних працівників, з яких 70 % — випускники школи.
Учні школи беруть активну участь у ІІ турі Всеукраїнських олімпіад із базових дисциплін, стають переможцями та призерами. У 2013 році школа здобула 10 призових місць на районних олімпіадах. Здобувають призові місця і в районних конкурсах, фестивалях, змаганнях: районному дитячо-юнацькому фестивалі мистецтв «Сурми звитяги», районній виставці – конкурсі «Природа і фантазія», Всеукраїнському фестивалі «Таланти твої, Україно». Гордістю школи є відмінники навчання Харечко Оксана, Милькус Христина, Домінік Оксана, Слотвінський Олег, Гринчук Василь.
Великий інтерес в учнів, батьків, жителів села викликають традиційні загальношкільні заходи: конкурс-фестиваль «Школа має талант», творчий звіт школи, ве-чір зустрічі з випускниками, який цього року відбудеться 1 березня, і на який ми щиро запрошуємо випускників ювілейних років.
Одним із першочергових і проблемних завдань є утримання матеріально-технічної бази школи в належному стані. За останні два роки завдяки бюджетним коштам проведено ремонт даху школи, встановлено внутрішні вбиральні, замінена частина печей у школі.
Адміністрацією школи, членами батьківського комітету проводиться певна робота і з залучення позабюджетних коштів. Це, насамперед, батьківські кошти, завдяки яким проводяться поточні ремонти класів, спортивної зали, їдальні та інших приміщень. Зокрема, у 2013-2014 н. р. на потреби школи було витрачено 15 тисяч гривень. Саме за батьківські кошти замінено плитку в шкільній їдальні, двері у більшості класів, проведено ремонт печей, придбано шини для шкільного автобуса.
У 2012 році за сприянням депутата обласної ради Т. Козака замінено на пластикові 20 вікон у школі, що лише частково вирішило проблему теплозбереження, оскільки заміни потребує ще 35 вікон. Значною проблемою у школі є відсутність актового залу, в результаті чого більшість позакласних і позашкільних заходів проводиться у приміщенні спортивного залу. Вимагає поновлення застаріле обладнання кабінетів, меблів, зокрема, парт, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам.
Кожна школа має своє обличчя, свої досягнення, успіхи, але як не прикро є багато і проблем. І якщо ці проблеми вирішуватимуться при сприянні держави, уряду, сільської громади, то будемо вірити, що сільська школа збереже свої кращі традиції, залишиться для багатьох її випускників променем світла, добра та надії.
У прийдешнє — з надією
Життя триває. Буденні клопоти, турботи та діяння приносять щоденні маленькі звитяги, створюють перспективи розвитку території, де проживають працьовиті, енергійні, по-своєму особливі люди. Виростають оселі в новому мікрорайоні. До них, невдовзі як і до всіх решти садиб, проведуть кабельне електропостачання, переваги якого замківці відчувають в поселенні вже з 2011 року.
Тож є сподівання на покращення й демографічної ситуації, тенденції, до якої відчутні вже сьогодні. Є також надія, що збільшиться й кількість читачів «Відродження», інтерес до якої вже цьогоріч помітно зріс.
Кожне село — це наче окрема соціальна територія, зі своїми звичаями, особливостями. Поспілкуєшся із місцевими мешканцями і ще раз почерпнеш щось нове, досі незнане, і ще раз переконаєшся в багатстві нашої великої нації, її можливостях та поривах. Замківці повноцінно та справедливо належать до неї.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ,
Євген ВЕГЕРА.
