Кожна людина має дар Божий. І чим швидше вона розкриє в собі цей дар та відчує потребу в його вираженні, тим раніше вона зможе наповнити своє життя улюбленою справою, розвинути свої майстерність і талант, прикрасити світ своєю творчістю й неповторністю.
Побачити світ крізь вушко голки
Життя…Скільки складових частин включає це слово: народження, навчання, пізнання світу, захоплення. У цьому логічному ланцюжку народився особливий талант Анісії Михайлівни Лагоцької, мешканки с. Боянця.
Вона – наче мамина вишиванка. Ще з дитинства разом із сестрою вони спостерігали за вправними рухами маминих рук. Красиві візерунки, картини, рушники, скатертини завше прикрашали їхню оселю. Любов до вишивання передалась і дітям.
Адже, вишивка є одним із найулюбленіших і найпоширеніших видів hукоділля. За старих часів на Русі всі жінки володіли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана із стародавніми звичаями й обрядами українського селянства. За допомогою голки й різних ниток українські жінки перетворювали просту тканину на справжній витвір мистецтва…
Спочатку Анісія Михайлівна захоплювалася в’язанням. Ажурні шарфи, теплі шкарпетки, шапочки, згодом – светри, туніки. Далі — вишивка: серветки, мереживо до подушок, рушники, сорочки. Кожний виріб має свою історію, у кожного вона вкладає свою душу. Вишиваючи, отримує велике задоволення, покращується настрій, по-іншому сприймається світ.
А ще пані Анісія вишиває бісером. Усю науку та вміння перейняла від своїх двоюрідних братів. Гердани вміла робити ще з дитинства. Мріяла вишити бісером сорочки, картини. І на сорокаріччя купила стару сорочку, по ній вчилаcя вишивати бісером. Самою технікою оволоділа дуже швидко, відразу відчувши, що це її царина для духовного зростання й радості. Не останню роль в цьому відіграла й природна обдарованість, любов до мистецтва і чутлива душа. Майстриня любить природу, так як за професією – біолог, особливо, весну, коли все пробуджується, зеленіє, розквітає. Людина вона віруюча. До речі, в родині Анісії Михайлівни було 17 священиків. Батько її бабусі – відомий о. Пастернак, похований в Зіболках, а брат Ярослав Пастернак – відомий український археолог. Крилос розкопав.
Дивлячись на вишиті майстринею речі, можна впевнено сказати, що все їй вдається. Та й сама вона милується творінням рук своїх. Радіє тому і вся родина – доньки, чоловік, сестра, племінники.
З молитвою, добрим настроєм, любов’ю і натхненням кожного дня майстриня вишиває сорочки, ікони.
— Скільки витрачаєте часу на ваші витвори?
— Вишивка займає невеликий проміжок часу. Якщо людина любить творити прекрасне, то вона, звичайно, час на це знаходить. Від вишивання я не стомлююсь, така творча праця додає мені сили, лікує, надихає на життя.
Крім ікон, сорочок, у творчому доробку талановитої сім’ї – ще й картини. Доньки Анісії Михайлівни захоплюються не тільки вишиттям, а ще малюванням, ткацтвом. Милують око своєю неповторною красою та ніжністю кольорові вишиті «Козаки», квіткові композиції, ікони та багато іншого, що прикрашає стіни її оселі.
«Це лише незначна частина нашого доробку. Більшість з того, що вишиваємо, ми даруємо», — каже самобутня майстриня. Звичайно, маючи такий унікальний талант, можна було б непогані гроші заробляти і в славі купатися. Проте Анісія Лагоцька не прагне цього.
Будучи на фестивалі «У Борщівському краї цвітуть вишиванки» на Тернопільщині, придбала книгу, по якій дуже легко відтворити будь-який узор. Дане вишиття, дещо відмінне від нашого звичайного хрестика. Вишивається, як бісером – півхрестиком. Мрією стало вишити Борщівську Мадонну в українському вбранні. І. Труш теж малював Матір Божу в українських строях. — Що, на вашу думку, є рушійною силою творчості, досягнень?
— Мабуть, талант – це сама здатність вірити в успіх. І напевно, я в Бога щаслива…
— А звідки Ви берете зразки узорів, чи, можливо, самі добираєте?
— В основному – це з інтернету. Декілька років тому – з книжок, журналів. Середульща донька Юля мені багато в чому допомагає. Так, як вона вчиться в академії мистецтв (графічний дизайн), і в неї є хист до вишивки. Ще в школі Юля на конкурсі «Таланти твої, Україно» здобула І місце з бісероплетіння. А ще вона тче різні крайки, килимки…
У вічі нам впадає дивно вишитий рушник. Як з’ясувалося, це рушник бабусі пані Анісії, якому близько ста років. Також раритетом вважають і скатертину на лляному полотні, вишиту майстринями з Артасова.
Талановита сім’я Лагоцьких не тільки вишиває, а ще й співає. Багатогранна творчість – їхня життєва стихія, без неї їх немає! Завдяки життєрадісності й активності родина долає труднощі й з упевненістю дивиться у завтрашній день.
Зоряна ГУМНИЦЬКА,
Євген ВЕГЕРА.
Від редакції:
змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Серед них і обряди, пов’язані з вишивкою. Вони є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб, щоб передати його наступним поколінням.
