Українська історія ніколи не була приводом для топографічних чи національних змін у середині держави та її народу. Україна зі Сходом, Заходом, Північчю і Півднем — єдина, незалежна, суверенна, а найголовніше, неподільна держава. Та, попри ці факти, амбіції країни, з гербом двоголового орла, говорять українцям про зовсім інше. Протягом багатьох століть російська влада, з усією своєю багатоликістю, завжди намагалася зробити з України велику російську провінцію. Лише сьогодні бачимо, що, крізь віки, імперська та комуністична рука російської влади насправді готувала майбутній федеративний поділ України. А сучасний Кремль «малює» нові «старі» горизонти для розподілу української держави в її корені — порушенні національної єдності.
Ділити Україну та форсувати міжусобиці в корені нації, стало вже звичною справою для РФ. Міф розколу України був «виплеканий» упродовж двохсотлітньої розмітки політичної мапи української держави. Такий розподіл картографічних фігур зроблений окупаційними царсько-комуністичними режимами. А сьогодні «кремлівські» псевдополітологи запустили цей абсурд, як готовий проект своєї історичної справедливості. Передумови радянського геноциду та розламу української нації, поділу її на окремі етнонаціональні угрупування, пропаганда та дезінформування, створили платформу для перебудови української держави на російський лад. Чергову інформаційну «бомбу» запустила Росія у війні проти України. Проте крізь свої рожеві окуляри Кремль не врахував досвід минулого, так і не зрозумівши, що таке справжня українська нація, і намалював нову інформаційну утопію.
Упродовж багатьох віків Україна жила на тлі подій історичної несправедливості. Політичні, економічні, територіальні та культурні утиски змусили українську націю розвиватися окремими етнічними спільнотами. Галичина, Буковина, Закарпаття, Крим, Центральна і Східна України — кожна ця територіальна одиниця на тривалому етапі історичного розвитку перебувала у складі різних держав, різних світів, культур та режимів. Український народ пройшов тернистий шлях кривавими стежками історії. Довгі століття поневолення, гніту і роздробленості по-своєму вплинули на формування національної спільноти.
Український народ та Україна побували у складі багатьох держав, під впливом різних культур, звичаїв, політичних устроїв та систем. І з кожною з цих культур та систем українська нація змогла налагодити тісні зваємозв’язки. Стосується це міжкультурної, політичної, духовної інтеграції. Український народ зумів витворити власну унікальну національну ідею, свідомість, культуру та поділитися цими надбаннями з іншими народами. Кожна історична епоха дарувала українцям своєрідних просвітителів, так званих людей-світочів, котрі підтримували єдність української нації, зберігали її політичну та культурну самобутність, незважаючи на територіальну роздробленість. Вони стали поводирями народу України, не даючи нації розпорошитись під тиском інших народів. Така політична і культурна інтелігенція завжди нагадувала поневолювачам, що Україна жива, її народ не зламався, а велика українська політична нація розвивається, попри усі можливі перепони.
«Особливі» стосунки в українців склалися із грізним сусідом-поневолювачем — Росією. Вона була і є, вочевидь, чи не єдиною державою, яка ніколи не йшла на політичний, релігійний чи культурний компроміси. Визнаючи лише власні популістські амбіції, намагалася зруйнувати українську націю в її корені. Стерти окрему культурну, політичну та соціальну спільноту, перетворивши її на суспільство рабів. А найважливішим завданням було роз’єднати українську націю, нацькувати народ, брат проти брата та фізично знищити всіх тих, хто цьому протидіяв.
Тривала історична територіальна роздробленість України та політична залежність від інших держав наклали на українців тавро минулого. Тим фактом живе і «годує» себе російська владна верхівка в наш час. Кремль мав готовий план, за яким, дав життя новому міфу про розкол України, вготованим, ще минулими сторінками історії. Схід і Захід України постав по два боки барикад — різні ментальності, різні погляди, різний світогляд, міжнаціональні протиріччя, воржнеча, злоба і ненависть. «Бандерівці» і «донецькі» стали одвічними ворогами в казці Кремля. Україна приречена на розкол, а Південь країни, стає новою федеративною частиною Росії. Грізна «кремлівська» рука, під приводом нової інформаційної байки, відірвала шматок, одвічної землі кримських татар та порушила територіальну цілісність української держави. Нова карта, накреслена росіянами, постала перед очима українця. Всі зрозуміли, яку підлу війну, дезінформації і пропаганди веде Росія. Кремлівські імперіалісти чітко усвідомлюють, що Україна — не Росія. Українці — єдина і неподільна нація, а горстка маргіналів і національних меншин, — це не показник волевиявлення чи розколу нації. Схід, Захід, Південь, так, вони різні, бо розвивались у різних ментальних, політичних, соціальних умовах, але гуртує їх єдина держава, єдина національність, єдина ідея. Україна — це на 85 % єдина політична нація, 15 % — горстка українських росіян, та тих, хто марить пережитками Радянського Союзу, а всі вони — українська національна спільнота. Але завіса Кремля, настільки сліпо вірить в ідеали імперських амбіцій, що не бачить, як власний народ засуджує своїх лідерів-узурпаторів. Сьогодні Україна відкрита для світу, реальний стан речей в державі, далекий від міфів російської влади, а фальшування історії та протиставлення минулого, неактуальні в незалежній державі.
Цьогоріч Росія відкрила для світу своє справжнісіньке лице, завуальоване пропагандою і тоталітарним режимом «червоних» стін Кремля. Всі побачили знову перед собою стару радянську тоталітарну систему, з усіма її міфами і гріхами, проте в своєму сучасному амплуа. Агресор, поневолювач, узурпатор, імперіаліст — таким був і є провладний російський дім. А «кремлівські» міфи про Україну — це одвічна заздрість та потреба в самоутведженні, адже Росія без України — ніщо. Росія — це «Газпром» і він не всесильний, та й ця «годівниця» Кремля вже вкотре переконується, що Росія з кожним роком стає все більш невдалим його проектом.
Віталій Слука.
