Цікаво та змістовно пройшов Тиждень духовності у Великогрибовицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Всі ці дні учні, вчителі, батьки молились за збереження миру та єдності в Україні, за героїв Небесної Сотні, які віддали життя за Батьківщину, за сім’ї та родини, за духовних провідників, за створений Богом світ.
Розпочався тиждень наукою отця Михайла Крумшина «Великий піст — час для роздумів», благословенням всієї шкільної сім’ї. Важливими науками були розважання на тему «Лагідність», розроблені о. В. Мендрунем, роздумування «Евтаназія як заперечення сенсу терпіння», «Природа і людина: цілісність та єдність», «Нью-Ейдж — виклик християнству», виставка емблем духовності під гаслом «Живу не я — живе Христос в мені».
Стрижневою темою тижня стала літературно-музична композиція, присвячена 200-річчю з дня народження Т. Шевченка «Духовний Пророк українського народу».
Духовність починається з віри в Бога. Без віри Шевченко ніколи б не став Пророком українського народу. Бо саме понад дві тисячі років тому, в часи глибокого занепаду людства, небесні ангели відкрили браму для сходження на землю Сина Божого, котрий заклав у людську природу програму Воскресіння.
Виступаючи, учні осмислювали те, яким Т. Шевченко був віруючим і практикуючим християнином. Це проявлялось і в його зовнішній поведінці: у молитвах, читанні Святого Письма, у відвідуванні церкви, у приступанні до сповіді, у прийнятті Святого Причастя, у дотриманні постів. Мав Шевченко і внутрішнє відчуття Бога, йому був властивий духовний аристократизм, тобто, невизнання над собою ніякої вищої сили, окрім Господа Бога:
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь…
Тарас молився з дитинства:
Молюся Богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось.
(«Мені тринадцятий минало»).
Шевченко закликав й інших молитися. Як своєрідний заповіт для молоді звучать такі рядки:
Тихенько Богу помолюся,
Молися й ти.
Звичайно, важко догледіти неозорих Божих промислів, та, мабуть, у планах Божого Провидіння Шевченкові, необтяженому сімейними обов’язками, було призначено виконати якусь важливу місію. Бог нагородив його особливим талантом — даром слова: Шевченко мав промовляти до людей в обороні Божої правди.
Важко не побачити Господнього благословення на слові геніального Кобзаря. Невипадково «Кобзар» називають «Євангелієм від Тараса».
У «Кобзарі» Шевченко виявляє глибоку обізнаність з текстами Старого і Нового Завітів, адекватно теологічно інтерпретує біблійні сюжети, володіє релігійною термінологією, вміло використовує християнську символіку.
У «Кобзарі» є ряд творів, присвячених релігійній тематиці. Це «Неофіти», «Марія», віршовані переклади Псалмів. До семи творів Шевченка виносить епіграфом цитати зі Святого Письма. Це поеми: «Неофіти», «Марія», «Тризна», «Сон», «Великий Льох», «Кавказ», «І мертвим , і живим».
Пролог до «Неофітів» — це молитва в її найкращому класичному вияві. Усе тут молитовне — від зачину «Благословення в женах святая праведная Мати Святого Сина на землі» — до молитовного закінчення «Амінь».
На яких діапазонах душі можна молитися так, як молиться поет у поемі «Марія?», — напевно, що тільки на Божих:
Вже упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє,
На тебе, мати, возлагаю
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, Пречистая на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників, подай їм силу
Твойого мученика — сина,
Щоб хрест — кайдани донесли
До самого, самого раю.
Шевченкові зрозумілою є християнська ідея «любові до ворога»:
Молітеся, браття! Молітесь
За ката лютого, його
В своїх молитвах пом’яніте.
(«Неофіти»).
Учні проголошували і про християнський екуменізм Шевченка. Вони дослідили, що поет закликав до змагань за волю народи Кавказу і вірив, що Божа правда переможе.
Слова «Господь Бог», «Христос», «Спасителю», «Святая Мати», «Святе Писання», «ікона», «свічка», «церква», «храм», «свята неділенька» — виконують роль духовної зброї для християнина. Мріючи про духовно здорове покоління, Тарас гнівно застерігав: «Образ Божий багном не оскверніте!». Шевченко зумів прочитати Біблію в контексті духовно– національних проблем свого народу. Він мовив свою пристрасну молитву до Бога за Україну.
Тарас Шевченко пройшов свою «хресну дорогу» разом із хресною дорогою свого народу. Хто–хто, аби він мав право просити у нащадків, аби ми йому співали «Заповіт».
Пом’янули ми Тараса також пінями «Іду до тебе я, Тарасе», «Боже великий, єдиний», «Ми всі на цій землі є гості», де заключним акордом є слова-прохання:
Пошли ж нам, Боже, Гамалій
Могутніх Ангелів Небесних,
Щоб вгамувати буревій
І промінь сонця нам принесли.
Наприкладі Тараса Шевченка маємо жити з вірою в серці, надією в очах, бо з Божою допомогою люди отримають мир, спокій та благословення.
Ніна ШПІК,
вчитель основ християнської етики Великогрибовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів.
