Це тільки на перший погляд може здатися, що всі села Жовківщини на один "фасон". Та варто побувати в декількох із них, щоб порівняти та збагнути, які вони різні. І по-своєму унікальні та неповторні.
От, взяти б хоча Нову Кам’янку. Скільки цікавого та особливого вдалося дізнатися про поселення, пробувши на його території якихось три години.
Із сивої давнини
На територіях, де розташоване нині поселення, люди жили ще дуже давно. Про це говорять знахідки, що, за свідченням археологів, належать до періодів палеоліту, мезоліту та неоліту.
Знаряддя доісторичних часів масово почали знаходити у 60-х роках минулого століття, коли великі площі земель стали обробляти глибокоорною технікою. Після оранки (з глибини до 50 см.) люди знаходили дивні кам’яні знаряддя — предмети користування своїх далеких родичів. Відтак назбиралося чимало підйомного археологічного матеріалу. Нині в аматорів, у шкільному музеї, у Львівському історичному музеї є знахідки, створені предками 7-4 тисячоліть тому, а окремі, грубі кам’яні знаряддя — різці — ймовірно і 10 тисяч літ назад.
Серед знахідок — крем’яні: ножі, сокири, серпи, проколки, різці, долото, відбійник, наконечники списа, стріли тощо; кам’яні: сокири, рубила, скребки, молот, ножі та ін.
Великий археологічний матеріал, знайдений в різних урочищах села, надає йому особливого доісторичного статусу, бо навряд чи ще якийсь населений пункт може "похвалитися" чимось подібним.
Село без вулиць
Розташована на правобережжі р. Рати на межі Розточчя і Малого Полісся, Нова Кам’янка має давнє історичне коріння. У минулому вона входила до однієї з найбільших громад Галичини — Кам’янки Волоської, перша згадка про яку датована 1564 роком.
Спільна назва Кам’янок походить від пластів каменю, які свого часу переважали на берегах приток Рати — річок Муранки і Мощанки. Його місцеві поселенці використовували для побутових потреб. Це нині в селі важко знайти хату-
"кам’яницю", а колись, як стверджують новокам’янці, їх було чимало, і кількість каменю в оселі говорила про заможність господаря. Сама ж назва Волоська говорить про те, що населення в середні віки жило за так званим "волоським правом". Варто наголосити, всі, хто користувався цим правом, були вільні від панщини і сплачували тільки податок худобою (чинш) та зобов’язані були нести військову службу. Населення ж інших поселень жило на "татарському" праві і було найбільш безправним та беззахисним.
Кам’янка Волоська тривалий час перебувала у складі Белзького воєводства, притім його межа проходила через сусіднє село Добросин. 1854 року вона поділена на дві гміни — Кам’янку Лісну (нині Бишків) і, власне, Кам’янку Волоську (нині — Кам’янку-Липник). А Нова Кам’янка з’явилася ще через майже 30 років (у 1882-му), коли громада частини присілків збудувала свою церкву і відкрила нову парафію.
У Новій Кам’янці немає вулиць. Ними називають присілки. У підпорядкуванні ради Березина, Мощина, Пільце, Оліярники, Велике Криве, Шарки і Думи, до яких ведуть піщано-гравійні та польові дороги.
Найбільше свято — Слобода
Перша церква, яка була поставлена у Кам’янці, перевезена з Угнова і складена на новому місці у 1867 році. Освячення дерев’яного храму відбулося 16 травня у день Успення преподобного Феодосія Печерського. Освячення збіглося з датою відміни панщини в Галичині, відтак Слобода — найбільше свято для новокам’янців.
Є декілька цікавих фактів з історії парафії. Один із них стосується місця, на якому була зведена церква. Впродовж дня люди його вибирали і ніяк не могли дійти до спільної думки. Надвечір, коли заїхали на Мале Криве, стомлені коні впали на передні ноги. Всі зрозуміли це як знамення і вирішили звести тут храм.
На початку минулого століття Перемишльський єпископ Константин Чехович уповноважив підлегле духовенство вести парафіяльні літописи. Відомо, що такий літопис вели отці Сиротинський та Кулинич. Після арешту останнього (у 1946 році) всі його речі, в тому числі і церковні книги, були конфісковані. Ймовірно, що серед них був і літопис Нової Кам’янки.
У 1944 році німці знімали із дзвіниць мідні дзвони, аби переплавити їх на гармати. Новокам’янці, дізнавшись про це, таємно зняли місцевий дзвін і заховали. Та так, що місце знаходження його понині невідомо.
Вагому сторінку у книгу відродження духовного життя громади вписав о. Ярослав Сенишин. Роки його парафіяльного служіння мешканці із шаною згадують і сьогодні. За час священництва о. Ярослава відремонтовано церкву, упорядковано цвинтар, споруджено й освячено могилу "Борцям за волю України", храм отримав протекцію УГКЦ, розпочато будівництво нової церкви.
Трагічна смерть о. Ярослава 15 серпня 1991 р. була великою втратою для Нової Кам’янки. Похований священик на батьківщині, у с. Рудники Миколаївського району на Львівщині. Символічна могила з хрестом також висипана на церковному подвір’ї.
Думка про будівництво нової, мурованої церкви визріла 1989 року. Типовий проект архітекторів І. Коваленка, Г. Калініна, І. Ковальчука втілювали в життя на території плебанії з 18 вересня 1991 року. Методом народної будови, спільного вкладу громадян, майстрів, спонсорів церковного комітету та місцевої влади храм було зведено і освячено 6 червня 2010 року.
У постійному пошуку
Чимало сил доклав до будівництва нового храму нинішній війт села Ярослав Ребець. Власне, висока громадянська свідомість, потяг до суспільно-корисної праці були завше притаманні чоловікові. Можливо, ці чесноти й стали головним чинником волевиявлення односельців, коли більш аніж половина з них проголосувала за нього. І нині Ярослав Федорович такий же непосидющий та невгамовний: на своєму робочому місці знайти його нелегко. От і під час нашого візиту до ради, довелося чекати, бо голова займався благоустроєм сільського цвинтаря.
Взявши на озброєння головний постулат — працювати для блага своєї громади — Ярослав Ребець невтомно продовжує вести лінію свого попередника Ігоря Фуца, про діяльність якого новокам’янці згадують добрими словами. Звісно не все вдається. За сьогоднішніх умов ситуація зрозуміла. Втім пошуки необхідних засобів та шляхів для вирішення глобальних питань ніколи не припиняються.
Електромережа та дороги на території ради — головне
Так уважає війт і робить усе, аби добитися вирішення цих питань. Торік дротові електролінії були замінені на кабельні, і понад 20 км мережі значно позбавлені залежності від погодніх умов. Відтак селяни не переймаються, що під час грози, чи посилення швидкості вітру, їм загрожує вимкнення світла. Впевненості додає факт заміни 9 трансформаторів, аби вирішити "електричне" питання цілком, треба ще встановити (замість тих, що вичерпали свій ресурс) 3 трасформатори.
У розвитку території важливе місце займає стан комунальних доріг. У раді — їх стан на постійному контролі. До ремонту посильно докладаються обласні депутати та ПП "Рома" (кер. Р. Демчина). Позаторік упорядковано документацію: шляхові сполучення поставлено на баланс сільради, виготовлено технічні паспорти.
Новітній подих
Кабінети сільської ради вже віддавна були оснащені необхідною оргтехнікою. До цього долучився попередник Ярослава Федоровича, що приділяв інноваціям особливу увагу. Втім час не стоїть на місці. На зміну старим технологіям приходять нові, як і потреба оновлення облаштування приміщень. Завдячуючи сьогоднішньому війту, у сільраді тепер нові вікна і двері, у кабінетах працюють із ноутбуками, з’явилися ксерокс, факс. Важливим фактором стало підключення до мережі Інтернету: ним нині користуються не тільки у сільраді, але й у школі.
Про дітей дбати — майбутнє мати
Рідко в якому селі про місцевого війта говоритимуть тільки позитивне. Новокам’янська сільрада — не виняток. У нинішні непрості часи недопрацювань вистачає. Та коли мова заходить про дитячий садочок, сільський голова може бути спокійним. Колектив дошкільного закладу добрих слів на його адресу не шкодує. Бо дбає Ярослав Федорович про майбутнє покоління, намагається усіляко посприяти, аби були в садочку, де виховується три десятки діточок, належні умови для їх всебічного розвитку. Аби не траплялися випадки, коли заклад був відключений від енергопостачання і йому загрожувало закриття. Щоб не протікав дах та не лякали старі вікна. А навпаки, радували око озеленення та благоустрій навколо, як це є зараз, завдячуючи до певної міри, керманичу села.
Із прапором та гербом села
Активна громадянська позиція, патріотично-національні переконання голови села відчутні не тільки під час розмови з ним, їх він підтверджує вчинками та діями. Зважаючи на численні звертання громади, 2012 року на День Незалежності було освячено прапор та герб села, над проектом яких, зокрема, працював і місцевий активіст Віктор Станько. Нині ці атрибути — на чільному місці у кабінеті голови. Офіційне фотографування мусить відбуватися на фоні сільських штандартів.
Відпочивати ніколи
Кожен день додає нових турбот та потреби їх вирішення. Серед них звичні: облаштування центральної площі села та утримування в належному стані, як і місцевого (і особливого) парку "Лісова пісня", де кожного гостя зацікавить фрагмент "Той, що греблю рве" (на світлині внизу). Серед інших планів — завершити кабельне електропостачання, розробити генплан села (у співфінансуванні із районом), встановити котельню у садочку "Росинка". Потребує ремонтного втручання Народний дім, на часі реорганізація під амбулаторію сімейної медицини ФАПу.
Назагал життя у Новій Кам’янці плине своїм руслом. Тут також сподіваються на краще, що зміни принесуть належні позитивні результати. Лишень, щоб вистачило нам усім розуму та здорового глузду зупинити московського агресора та відвернути загрозу війни.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
P. S. Висловлюю щиру подяку добродію Степану Марію, вчителю історії, за отримані цікаві історичні факти при написанні матеріалу.
