В Україні почастішали випадки шкільного насильства. У своїй жорстокості учні вже перевершили навіть дорослих – причому до булінгу схильні рівним чином і хлопці, і дівчата. Жертви ж шкільного насилля нерідко проносять «давні» образи крізь усе життя, наслідком чого стає постійне відчуття меншовартості, невпевненість та нездатність самореалізуватися як особистість. Сьогодні надзвичайно гостро постає проблема агресивних проявів у стосунках учнівської молоді. Це соціальна проблема всього світу впродовж багатьох років, однак вона ще й досі не вивчена.
БУЛІНГ — (англ. bullying, від анг. «bully» — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник, «to bully» — задиратися, знущатися, змушувати погрозами, цькувати) — прояв агресії з подальшим залякуванням особистості і появою можливості її повного підпорядкування собі і своїм інтересам. Це навмисні та обдумані дії з наміром нашкодити, викликати страх через погрози з подальшою агресією.
Найбільш жорстокі прояви булінгу зазвичай відбуваються у підлітковому віці. Психологи стверджують, що цькування починає одна дитина для того, аби затвердити свій авторитет, розважитися або отримати якусь вигоду. Решта дітей, спостерігаючи за діями булера, або їх ігнорують, або обурюються та намагаються втрутитися. Але бачачи, що жертва не чинить опір, а вчитель їхню іні-ціативу не підтримує, діти відчувають безпорадність.
Жертвою цькування може стати будь-яка дитина, не дивлячись на те, якою б сильною або здібною вона не була, однак найчастіше жертвами стають ті, хто швидко втрачає самоконтроль та легко піддається емоціям. А от булери ростуть без заборон та авторитету батьків, але в той же час їм не вистачає уваги і поваги дорослих. У більшості таких дітей — яскраво виражені нарцисові риси характеру. Вони постійно намагаються самоствердитися за рахунок інших учнів, доводять власну перевагу. Важливо сказати, що понад 50 % дітей у підлітковому віці піддавалися цькуванню, погрозам, навіть фізичним нападам, і більшість із них про це нікому не розповідали. Як наслідок, діти-жертви не хочуть відвідувати школу, втрачають апетит, частіше хворіють, навіть з’являються думки про самогубство.
Дітям не варто намагатися вирішити ситуацію самотужки, адже з булером не завжди можна порозумітися. Краще звернутися до батьків, вчителів, або старших, яким дитина довіряє. Батьки дитини, яку ображають, мають детально обговорити цю проб-лему зі своїм сином чи донькою й показати підтримку, тоді дітям легше переживати проблеми у школі. Якщо ж проблема стала регулярною і неконтрольованою, батькам обох сторін — і того, кого ображають, і кривдників — треба вирішувати проблему спільно. І ця робота — дуже тонка й ювелірна, адже працювати доведеться з усіма сторонами конфлікту, включно зі школярами — свідками булінгу, які теж відіграють певну роль. І важливо дитині-кривднику показати, що його хочуть зрозуміти, а не просто звинуватити. Саме тут важливий і авторитет учителів, які не сваритимуть, а намагатимуться розібратися у серйозній проблемі, наведуть аргументи кращого ставлення, адже агресивна поведінка — спосіб висловити незгоду, спроба впоратися з реальністю, яка для дитини виявилася надто травматичною.
Усі повинні зрозуміти, яка це насправді жахлива ситуація не лише для скривдженої дитини, а й булера, для вчителів, інших дітей, усієї школи.
Однак слід пам’ятати, що не можна закривати очі навіть на найменший прояв цькування, адже розібратися з ситуацією можна лише спільними зусиллями і тільки, якщо вчасно звернути на неї увагу.
Яніна Тарасів.
P.S. Удома можна знизити негативний вплив знущань, насамперед навчаючи дітей спілкуватися з друзями, які допомагають розвивати їхню впевненість у собі, знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. Надзвичайно важливо знайти такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.
