Час невпинно мчить, всі завжди поспішають, але чи щось змінюється?
Як це парадоксально не звучатиме, та нічого не змінюється. Напевно, територіальні питання, проблеми мови та національних меншин переслідуватимуть Україну завжди і так історично склалося, що вони крокують поруч із нашою державою із одного століття в інше. Вірогідно, це пов’язано із діяльністю Росії. Видається, що наша східна сусідка ніяк не може заспокоїтися і не знаходить в собі сили волі, аби змиритися з думкою, що українці інші. Ми не такі, як росіяни. В нас інший менталітет, погляди, світобачення, цінності та методи досягнення мети. От саме тут спала на думку оповідка, яка правдиво характеризує відмінності між нашими народами та показує істинну суть росіян.
Отож, коли римляни повинні були розіп’ясти Ісуса, то до Нього прийшли три правителі: німецький, російський та український. Німецький король каже: «Господи, я відвоюю Тебе. Ти залишишся живим». Ісус на те відповів, що проти Божої волі йти не треба, тобто не треба нікого рятувати, однак, зважаючи на риси короля, Спаситель зробив німецький народ сміливим та войовничим. Згодом приступив до Ісуса російський володар, який теж хотів врятувати Божого Сина і додав: «Я Тебе вкраду, Господи, обдурю та підкуплю охорону і вкраду Тебе». Ісус не згодився на таку пропозицію, та натомість з того часу російському народові характерні злодійство та брехливість. Український володар, бачачи ситуацію, зрозумів, що не вдасться врятувати Господа і сказав: «Я нічим Тобі не допоможу, але буду молитися за Тебе, Ісусе, і проситиму ласки для Тебе». На таку мову Спаситель зробив весь український народ молитовним, духовним та віруючим. Саме так було споконвіків і буде завжди.
Не можна піддавати сумнівам те, що ця історія найліпше аргументує конфлікти між українцями та росіянами. Слід зауважити, що ініціаторами, як правило, є саме останні. Методи нашого сусіда зі Сходу – це жорстокість, сила, зброя, військо, терор, репресії. Можемо зробити висновок про те, що нелегко налаштувати за таких умов добросусідські відносини…
Якщо з головою зануритися у бурхливе сьогодення, то в цьому хаосі, який зараз відбувається, можемо пишатися тільки тим, що українці за ці останні місяці морально подорослішали. На жаль, так складається, що наш народ об’єднує лихо. І саме зараз цією загальноукраїнською напастю є російська влада, зокрема одна людина – Владімір Путін. Думаю, що в глибині своєї душі він боїться та щиро ненавидить українців. Бо саме нас він вважає своєю найбільшою загрозою. Цей тиран новітньої епохи розумію, українці – це не росіяни, адже наш народ стільки всього пережив та перетерпів, що вже ніякі путіни нам не страшні. Та й, відверто кажучи, не це найголовніше зараз, а сьогодні пріоритетом має бути збереження нашої суверенності та єдності. Про це нам говорять на усіх телеканалах, радіопрограмах, шпальтах газет, інтернет–сторінках тощо. Але цікаво, як це сприймають львів’яни, кияни, донеччани, одесити, жителі Криму. Надзвичайно боляче усвідомлювати, що у південно–східних областях нашої Батьківщини людям замилюють очі, засмічують мізки, створюють ілюзорне «щасливе» життя у складі Росії. Чомусь дехто неодноразово піддається цій брехні. Складається враження, що комусь просто подобається з року в рік ставати на ті ж самі граблі. Однак цей безглуздий «ритуал» слід негайно припинити.
На диво, «цвіт нації», нова влада, радиться з найвпливовішими людьми світу, з Європою, США, та з усім світом, але чомусь ніяк не може визначитися з якимось єдиним, раціональним та продуктивним шляхом вирішення питання територіальної цілісності України. Цікаво, вони не можуть чи не хочуть виводити країну із цієї ями?
Напевно, українські можновладці думають, що доля України – це гра. І що не можна нехтувати правилами цієї гри. «Добра» ж гра! Звичайно, якщо ви в команді спритніших і дужчих, то чого ж, можна й пограти, та коли ви на другому боці – на боці слабших, то яка ж тут гра? Це вже боротьба за виживання…
А що нам, пересічним українцям, робити? Стримуватися. У сьогоднішніх реаліях це значить не рватися до лідерства та нагород у чужій політиці, а діяти з усвідомленням особистої відповідальності: відкрито, ясно, і ніяк не таємно, за кулісами. Тобто треба мудро використати такий дивовижний момент перемін, адже ми очевидці та учасники тих подій, про які говоритиме увесь світ як мінімум наступні десятиліття.
Головне, що відбулися зміни в наших душах і серцях. Сьогодні чимало українців готові пожертвувати на вівтар щасливої долі України не лише своє майно, здобутки, розум, час, а й життя. Сподіваємося, що зважаючи на недавні події, ми матимемо науку для всіх прийдешніх поколінь.
Оля Попруженко.
