Інтерв’ю без кінця…
Без прикладів неможливо ні правильно вчити, ні успішно вчитись…
Луцій Юній Модерат Колумелла, давньоримський письменник
Випадкових людей в освіті не буває. Незалежно від того, у який час народжені та в якій історичній епосі виховані, усі педагоги об’єднані єдиною обраною життєвою дорогою та спільною метою — зробити цей світ кращим, світлішим, теплішим, зреалізувавши себе у своїх вихованцях.
Напередодні Дня працівників освіти, за понад двадцятилітньою традицією, започаткованою відділом освіти Жовківської районної державної адміністрації та Жовківською районною організацією профспілки працівників освіти й науки, знову відбудеться зустріч колишніх керівників освітніх закладів Жовківщини.
Цьогоріч складна, відповідальна, але почесна місія готувати свято для наших наставників випала колективу Малопередримихівської школи (директор закладу — Галина Хмельнюк, заступник директора — Ігор Креховецький, голова профспілкового комітету — Надія Куфальська), який передовсім вирішив завчасу поспілкуватися з учасниками свята.
Що основне в роботі вчителя? Що необхідно першочергово зробити, аби запрацювали освітянські реформи та принесли довгоочікувані зміни в українське суспільство?.. Хто з учнів найбільше запам’ятався? І, звичайно, побажання освітянам із нагоди прийдешнього професійного свята. Саме з такими запитаннями та пропозицією звернулася до інтелектуальної еліти Жовківщини наша інтерв’юер — учителька Малопередримихівської школи Леся Поврозник. Упевненість і аргументованість відповідей, інформованість у проблемах галузі та професійне бачення шляхів їх розв’язання, розуміння, що особистість учителя, його високий соціальний статус є фундаментом для успішної освітянської реформи, а відтак і для позитивних змін у суспільстві в цілому, укотре підтвердили: кадри вирішують усе!
Соловйов Валерій Федорович, заслужений працівник освіти України, кандидат педагогічних наук, керівник відділу освіти Жовківської РДА у 1987-2012 роках, сьогодні — завідувач кафедри педагогіки та психології Львівського державного університету фізичної культури:
— Час іде, ситуація змінюється, безумовно, динамічно, діти стали активніші, більш поінформовані завдяки мережі інтернет. А значить, і вчителю треба змінюватися, треба зміцнювати матеріальну базу. Більше виділяти коштів на освіту. Замало виділяють! Ви самі, напевно, відчуваєте, що на нашу освіту виділяють мало. Форма управління змінюється. Адміністрування освітою переходить до повноважень ОТГ.
Це ускладнює, безумовно, ситуацію, бо не всі готові управляти, необхідні курси, і наш ЛОІППО повинен працювати в цьому напрямку. Окремі курси повинні запрацювати й на рівні району.
Що головне в роботі вчителя? Багато є складників, але найголовніше — любити свою професію й бути в ній професіоналом. А це не буває без любові до дитини.
Цікаві випадки в освіті? Їх у школі чимало; як правило, згадуємо про вчителів і дітей. І це, у принципі, закономірно. Але я б іще хотів згадати й про третю складову — батьків, про їхню активність при відкритті нових
навчальних закладів. І на цьому хочу наголосити. Передовсім при відкритті початкових шкіл. На жаль, сьогоднішня освітня політика в нашій державі (не лише в районі чи області) скерована на об’єднання в шкільні центри, ми забуваємо про початкові школи. Якщо б була добра матеріальна база, дороги, то можна було б довозити дітей з будь-якого населеного пункту до центральної школи. На папері це виглядає добре, а на практиці — не дуже. Якщо взяти історію, то старші за мене колеги пам’ятають, що в нашому районі початкових шкіл нараховувалось 56, а зараз реально працює 14. Хоча час змінює і ситуацію, і мережу. Багато залежить від фінансування,
але батьки колись були активнішими щодо відкриття початкових шкіл.
Ким зі своїх учнів пишаюсь? Я пишаюся всіма. У своїй практиці не виділяв кращих і гірших, кожен має свій характер, свої пріоритети, розвиває можливості. Не головне, хто як учився, а головне, якою людиною став, і показник — людяність, доброта, фаховість. Головне, щоб був висококваліфікованим працівником і порядною людиною. У принципі в цьому й полягає завдання школи. Для чого ж придумали оцінки? — Щоб визначити рівень знань. А от оцінки вихованості не придумали.
Кулинич Марія Григорівна, директор Дублянської школи у 1993-2010 роках, сьогодні — учитель української мови, член конкурсної комісії на визначення директора Дублянської ЗОШ:
— Головне в роботі вчителя — любов до свого предмета та любов до дітей, а посада директора — це дипломатична місія… Серед своїх учнів передовсім згадую своїх послідовників, які обрали освітянські дороги — учительські, наукові. Цитую своїм учням П.Тичину: “Там за мною, за мною, за мною, я не знаю, там скільки іде! Перед мене твердою ходою наступаючий день…”. Учитель теж має бути як митець, як поет, мусить трошки бути попереду, випереджати час, бути креативним. Є два фактори, які дають можливість стартувати реформі: має бути готова держава й готові школа та вчитель. Поки морально та інтелектуально готовий лиш учитель. Можливості вчителя в Україні та в Західній Європі не йдуть взагалі в порівняння…
Що дуже часто згадую? Краєзнавчі поїздки з учнями та вчителями: Умань — Софіївка, Канів, Галич…
Мельник Оксана Давидівна, заступник директора Новоскварявської школи у 1967-70 роках, сьогодні — учитель математики Рава-Руського загальноосвітнього ліцею:
— Основне в роботі вчителя — любити свою професію. Сучасна учителька має бути забезпеченою, щоб, працюючи, не думати про матеріальні проблеми. Побажання для освітян — витримки! Щоб витримати реформу, бо вона не перша і не остання. У всіх реформах ставлять воза перед конем, і тому важко її зреалізувати, і часом втрачаєш віру.
Башта Віктор Григорович, директор Бишківської школи у 1972-2008 роках:
— Ми працювали на витяжку всіх сил, при низькій заробітній платі. Крім виконання безпосередніх посадових обов’язків, треба було йти на збір урожаю, агітацію тощо. А умови праці?! Дуже складно було, але працювали й результати були високі! Побажання для освітян — здоров’я! Хороших учнів! Гарної заробітної плати!!!
Лаврів Степан Михайлович, директор Жовківської ЗОШ № 2 у 1997-2004 роках та керівник управління освіти, молоді і спорту Жовківської РДА у 2013 році:
— Перш за все велика повага до дітей і жертовна відданість. А директор — це вчитель учителів… Нашу молодь треба поважати, щоб до неї можна було достукатись, щоб побачили в нас порадників, помічників…
Троць Лідія Яківна, директор Кулявської школи у 1966 – 2008 роках:
— Головне в роботі вчителя — відповідальність. Талановитий, класик і одночасно новатор. Що змінити? Ставлення до вчителя, оцінку його роботи, визначити значимість його ролі та підняти престижність його професії. Передовсім хочу скласти побажання моїм колегам, які будуть на зустрічі. Облиште всі особисті проблеми й не цурайтеся роботи.
Войтинський Ігор-Богдан Миколайович, директор Мервичівської школи у 1990-2010 роках:
— Думаю, що любов до дітей — найважливіше в роботі вчителя, а в роботі директора — уміння знаходити спільну мову з колективом. Вчитель має бути мудрим і люблячим… Горджусь своїми учнями, пишаюсь, що долучився до формування їх як особистостей…
Від чого залежить успіх реформ? Безумовно, багато буде залежати від того, як працюють територіальні громади, тому що фінансування буде здійснюватися із їхніх бюджетів, а це — загадка з багатьма невідомими.
Принагідно хочу привітати всіх своїх колег, з якими я працював, і побажати всім здоров’я. Не поривати зв’язків зі школою, допомогти сьогоднішнім освітянам, якщо є ще порох у порохівницях. Але основне — здоров’я, здоров’я, здоров’я!
Шумська Марія Миколаївна заступник та директор Мокротинської школи у 1987-1992 роках:
— На мою думку, головним у роботі вчителя має бути нестримне бажання постійно розвиватись, самовдосконалюватись, розширювати власний кругозір, шукати та вдосконалювати нові форми викладання. Учитель зобов’язаний бути тонким психологом, щоб уміти розпізнати найкращі якості та схильності свого учня, допомогти їх розкрити, а значить, знайти індивідуальний підхід до нього. А головне завдання педагога — допомогти розкритися здібним учням, вислухавши їх, зрозумівши, давши цінну пораду, підібравши особливий ключик до кожного.
Багато моїх учнів здобули різні професії, та найбільше пишаюся тими, хто обрав професію вчителя, вихователя: це — Наталія Процайло, Марія Шкурган, Тетяна Павелко, Катерина Погранична, Марія Пастушак, Ольга Сиротинська, Ольга Казимирик, Галина Сорокевич, Руслана Балабан. Бажаю всім педагогам міцного здоров’я, щастя й радості в житті, сонячних ранків, теплих, погожих днів, родинного тепла й добробуту. Творчих успіхів і наснаги в цій нелегкій, але потрібній праці!
Шпак Катерина Іллівна, заслужений учитель України, сьогодні — учитель української мови та літератури Рава-Руського загальноосвітнього ліцею:
— Незважаючи ні на що, і ні на кого — вірити в себе і в дітей. Пишатись званням учителя!
Сто доріг, аж сто моїх доріг
У єдину доріженьку злилися,
Де шкільний протоптаний поріг
Замітає жовтень злотолистом.
Всі мої гіркі й щасливі долі
Міцно так сплелись у вузол
В неповторній і єдиній школі…
Мій суддя — вона. І муза.
Стільки сьогодні маю!
А чимало з них десь розгубились…
Розкотились… Покотились ті літа
У радощах й тривогах,
Закотились за шкільні пороги…
Грицай Михайло Петрович, директор Деревнянської школи у 1972-2013 роках, сьогодні — вчитель:
— Сучасний вчитель це — ерудит, має вищу освіту, добре знає свій предмет, знає і любить дітей, знає технологію вивчення програмового матеріалу, людина, яка душею покликана до цієї професії. Основне в роботі вчителя — любити того, кого навчаєш, того, кого виховуєш, того, хто для тебе дорогий. Це особистість, до якої ми повинні ставитися з повагою, з любов’ю, розуміти її і дати можливість знайти себе. Так, в моїй практиці є дуже багато учнів, якими я пишаюсь, пишаюсь тим, що 23 учні нашої школи пішли моїм шляхом — здобули професію історика.
Що зробити, аби реформи запрацювали? Важке запитання, але найбільше, то є фактор державний. Коли держава буде більше думати про вчителя, як людину, як особу-сім’янина, дасть можливість більше працювати над
собою, а не думати де заробити гроші вчителю.
Щиро вітаю всіх освітян з професійним святом. Бажаю, насамперед, для кожного із Вас здоров’я, тому що воно є особливо важливим. І, навіть, більше: хотілося б побажати Вам сімейного затишку, любові, радості. Хай завжди панують Любов, Віра, Надія.
Перетятко Михайло Павлович, директор Новокам’янської школи у 1968-2010 роках:
— Основне в роботі вчителя — любов до дітей. Вміти з ними поводитись, шанувати. У реформуванні галузі — факторів багато, але передовсім зміцнення матеріально-технічної бази та кадрові питання. За час мого директорування з 1968 до 2012 року, при надійних заступниках та колективі, багато гарних подій відбулося у школі, зроблено багато добрих справ. Вдалося побудувати два будинки, в яких отримали квартири вчителі, побудувати школу (1975 рік), шкільний хор зайняв І місце в Жовкві, їздив на виступи в Польщу… І труднощі були. Свого часу відстоювали призначення вчительки з нашого села, всупереч міністерському скеруванню іншої…
Побажання? Берегти здоров’я своє і здоров’я дітей, любити їх, добре виховувати, навчати.
Леза Ніна Іллівна, заступник та директор Потелицької школи у 1982-2000 роках:
— Я працювала і вчителем, і заступником, і директором. Що основне? Любити дітей, вчителів, колектив. Віддавати всю свою душу дітям. Старатися, щоб школа була такою, як має бути. Любити дітей, це основне. І є такі слова: «Учитись важко, а учити ще важче!». Учительська праця є дуже важка. Складно було завжди, багато робили своїми руками. Добре, що колись у школі працювало багато мужчин! Перша необхідність — мир в державі! І багато в освіті залежить від тих, хто на горі…
— «Учителі — трудівники народні.
Невдячний, той, хто шани вам не склав.
Ви маєте відношення сьогодні
До всіх на світі обігів і слав».
Таратула Любов Ярославівна, завідувачка Дублянського дошкільного закладу у 1992-2011 роках:
— У роботі вихователя найважливіше любити дітей, бути добрим, щирим, ласкавим. Я не можу вирізняти дітей. Дуже добрі діти. Була в мене така дівчинка, мама її була вчителькою, а вона була така лагідна, ходила за
мною безкінечно. А потім стала і говорить: — Любове Ярославівно, а чому мами не може бути дві? Необхідно ставитися до чужих дітей, як до своїх рідних.
Баб’як Світла Остапівна, заступник директора Добросинської школи у 1985-2010 роках:
— Найважливіше — любов до своєї професії, до свого предмету, до дітей. Директори шкіл Марія Висоцька, Василь Пац, професор медичного університету Роман Ган та інші, які обрали педагогічну дорогу, хороші перукарі, візажисти, просто добрі люди — пишаюся усіма…. Сучасного вчителя бачу обізнаним у сучасних методиках викладання, спокійним, врівноваженим, з хорошою зарплатою, щоб не думав, як вижити, а міг підготуватися до уроків і спокійно йти на роботу. Сучасні вчителі багато
досягли. Хоч ми, старше покоління, стараємось не відставати. А ще, терпіння потрібне як молодому, так і старшому поколінню вчителів. Бажаю миру, спокою, взаєморозуміння, щастя, здоров’я, благополуччя.
Активна підготовка до зустрічі, цікаві і змістовні інтерв’ю з наставниками викликали хвилю емоцій та ідей. Що думають сьогоднішні керівники шкіл, педагоги, учні, представники влади щодо статусу вчителя і освітніх реформ? І знову інтерв’ю…
Коваль Михайло Стефанович, начальник відділу освіти Жовківської РДА:
— Реформування галузі не може обмежитись прийняттям одного-двох законів, поодиноких рішень, розпоряджень. Це цілісна система: повністю оновлена законодавча база, фінансування галузі, передбачене Законом України “Про освіту”, курси для керівного складу шкіл та педагогів, і, звичайно, реальна автономія… Вчитель — це любов, жертовність, творчість, працьовитість, багатогранність… А тому, реформа покликана не лише змінити, а й зберегти…
Хмельнюк Галина Михайлівна, директор Малопередримихівської школи:
— Найважливішим у будь-якій роботі — любити те, що робиш, і любити тих, для кого робиш. Розділяти роботу між вчителем і директором неможливо, треба суміщати. Мій обовꞌязок навчити тих, кого вчиш і з ким вчиш, та ще мудро ними покерувати. Але, перш за все, я — вчитель, це моя професія
Я дуже вдячна своїм батькам, які наполягли і дали мені освіту. Вдячна усім вчителям, які навчили мене всього, чого вміли і знали самі. Я вдячна Олександрі Бірбан, яка навчила мене мислити і любити математику, Євгенії Вꞌязівській, Валентині Гель, які навчили висловлювати власну думку і творчо підходити до того, що робиш, Марії Весні, яка навчила впевнено йти і боротись за правду. Тільки дякуючи їм, я обрала цю професію. Вчитель повинен довіряти і поважати всіх, із ким працює, бути справедливим до них.
Щоб реформа запрацювала, має бути сильна віра в те, що ми робимо. Але обовꞌязково, на мою думку, треба думати про обидві сторони, про тих, кого це стосується безпосередньо: і про учнів, і про вчителів, має бути повне забезпечення обох сторін. Вчитель має бути вчителем, а учень учнем, в рівних умовах у кожній школі (чи малій, чи великій). І повторю слова одного мудреця, щоб дізнатись, що буде і як буде, треба СПРОБУВАТИ, а в кінці завжди буде добре, а от, якщо ще не добре, то це, значить, ще не кінець.
Горда я за тих учнів, які вибрали професію вчителя, яка не з легких. Горда за тих, які вже досягли у своєму житті чогось. Вірю в тих, які стараються, їм обовꞌязково вийде те, що вони дуже хочуть зробити. А от пишаюся тими, яким можу сама подякувати за те, що вони роблять, і роблять просто так, бо МИ їх так навчили. І повірте, таких є дуже багато.
Я бажаю Вам добра, тим, хто щиро роздає своє серце і душу. Будьте терпеливі до того, що не можете змінитись, будьте сміливі, мрійте і творіть, будьте мудрими. Частіше усміхайтеся, радійте кожному дню, щоб він нам
не приніс, сприймайте це, як повчання або перемогу, бо життя чудове і безцінне.
Креховецький Ігор Миколайович, заступник директора Малопередримихівської школи:
— Основне в роботі вчителя — заслужити довіру своїх вихованців. Його слова не повинні розходитися з ділом. А головне — виховати учня, котрий сам може стати вчителем і у своїй майстерності навіть перерости його. Сучасний вчитель повинен бути високоерудованим, знати декілька предметів, вільно володіти методикою викладання, загальною психологією, основними положеннями педагогіки. Бути креативним, не боятися нового. У своїй роботі використовувати кращі досягнення як вітчизняної педагогічної науки, так і світових педагогів, їхні здобутки в галузі освіти.
Отже, сучасний вчитель — це творча особистість, активний, комунікабельний, динамічний, працездатний, вольовий, впевнений у собі, толерантний, високо компетентний.
Куфальська Надія Йосипівна, голова первинної профспілкової організації Малопередримихівської школи:
— У різні часи керманичами нашої школи були: Іван Маціковський, Петро Штурба, Микола Зарівний, Володимир Бем, Іван Бучовський, Галина Бучовська, Ігор Креховецький, Надія Сало, Світлана Вус. З 1 вересня 2005 року цю естафету перейняла Галина Хмельнюх.
Ішли роки, мінялися директори, оновлювався колектив, але незмінним залишився дух співробітництва, взаємодопомоги, любові до учня та відданість педагогів в обраній професії. І всі разом — учителі, учні, батьки, створювали свою альма-матір. Наші випускники — люди різних професій, які прославляють школу своїми досягненнями, талантами, чесною і відданою працею, добрими вчинками. Школа може пишатися своїми вихованцями, адже серед них є ті, які трудяться на педагогічній ниві: Надія Лукащикевич, Оксана Самотій, Надія Савка, Ганна Заяць, Ольга Бішко, Наталія Лесик.
Сьогодні 23 працівники спільними зусиллями примножують традиції Малопередримихівської школи. І про яку б сферу не йшла мова: адміністративну, навчально-виховну, обслуговування приміщень, організацію харчування — всюди є яскраві приклади самовідданої праці наших колег, які роблять спільну справу — виховують дітей. Майбутнього нашого села, нашої держави.
Дорогі колеги. Сьогодні наше свято. Низький уклін Вам за Вашу натхненну і самовіддану працю! За Віру, за Надію, за Любов!
Яким має бути вчитель?
Думки учнів Малопередримихівської школи.
Учні 1-го класу: “Добрим, чемним, розумним. Хотіли б, щоб у школі, в класі були настільні ігри”.
Учні 4 класу: “Вчитель має бути розумним, добрим, щирим. Хотіли б, щоб в класі поміняли дошку на нову і двері”. Прикладом для них є їхній вчитель. Хотіли б бути такими ж. (Приємно!).
Учні 9 класу: “Вчитель має бути розумним, щоб нас навчити. Має знаходити підхід до кожного з нас. Зразком для мене є найстарший за посадою вчитель — директор, перша вчителька Марія Михайлівна Кунта. Вона навчила нас читати, писати і т. д. А ще — Орест Олегович Процайло”.
— Найголовніше в роботі вчителя є бажання навчити. Якщо він любить, те, що робить, то й інші (ми діти) це полюблять. Проблема в нас самих, і саме це треба змінювати. Давати менше домашнього завдання і менше контрольних робіт.
— Для мене улюбленіший вчитель не визначається за зовнішніми рисами чи предметом, який він викладає. А за ставленням. Якщо він ставиться до нас, як до друзів, то ми й більше його розуміємо і любимо, поважаємо.
— Дорогі вчителі, бажаю Вам терпіння, терпіння і ще раз терпіння! Я знаю, що нас вчити нелегко, але, повірте, наша погана поведінка не означає, що ваш предмет не цікавий, просто ми втомлюємося, як і ви. Здоров’я Вам. Дякую за те, що Ви є.
Дубневич Юрій Володимирович, заступник голови Жовківської районної державної адміністрації:
— У роботі вчителя найважливіше надавати якісні знання, щоб діти отримували підготовку до наступного етапу свого життя — ЗНО, бо від здачі ЗНО залежить майбутнє дитини. Я прихильник нової молодіжної соціальної політики. Все має починатися з дитинства. Без фінансової підтримки тут не обійтися: це та сама дидактика, комп’ютеризація… Що стосується вчителів, чи фінансового забезпечення, чи їхньої підготовки, я завжди посилаюся на слова вченого Дж. Нешша, котрий винайшов формулу любові, яка стосувалася його роботи. Вважаю, що для кожного викладача головне любити свою роботу, якщо він буде її любити, буде віддаватися їй, результат буде! Так і вчитель — результат його роботи не стільки залежить від вміння праці, а від того, на скільки людина
любить цю працю. Бажаю, щоб реформи закінчилися успішно, щоб ви відчули їх на собі, щоб відчули радість перемоги! Вчитель — це основа… від вчителя залежить багато чого в житті кожного громадянина.
Жук Алла Іванівна, колишній заступник директора, сьогодні — заступник голови Жовківської районної ради:
— Основне в роботі вчителя — любов до дітей. Можна говорити багато, але реформа пов’язана з децентралізацією. І лише, коли будуть створені всі ОТГ, можна буде запустити ту реформу. А реформу в нас зробили завчасу.
Щодо НУШ. Бачимо, скільки є критики. Треба спочатку все підготувати: матеріально-технічну базу, курси для вчителів та адміністрації шкіл, більше залучати молоді в освіту. Хто з учнів найбільше запам’ятався? Мала багато
учнів у Річках, Раві-Руській, Добросині. Думаю, що основне не навчити, а виховати. Що побажати вчителям? Терплячості, добрих учнів. Нехай доля їх порадує такими учнями, які будуть приносити радість.
Деревінська Марія Богданівна, головний спеціаліст відділу освіти Жовківської РДА, голова постійно діючої комісії з питань освіти і науки Жовківської районної ради:
— Учитель має любити свою роботу, це 100 відсотків. Це людина, яка віддає себе дітям, віддає цілком, не жаліючи — це основна цінність. Діти стали іншими, тому й учитель повинен змінюватись. Жодна реформа освіти ніколи не зможе запрацювати, поки люди, які творять освіту, не захочуть змінитись. Учитель має стати для учня другом. Бо жодна реформа, яка прийнята наверху (чи в Міністерстві, чи в Кабінеті Міністрів проголосують), не запрацює доти, поки педагоги-наставники не почнуть це насправді робити. Бо за зачиненими дверима класу вчитель сам вирішує, яким буде урок, і як він буде його проводити. Я знаю багато вчителів, які, попри реформу, давно створили свою НУШ у маленьких сільських школах.
Кожна робота повинна оцінюватись і оцінюватись належно. Коли людина заклопотана тим, як вижити, їй важко говорити про такі цінності, як любов і натхнення. Але чи можна любити свою роботу, незважаючи на ту суму, яку
ти отримуєш в кінці місяця? Так. Я думаю, що можна. Для мене насправді будь-яка перемога мого учня є гордістю.
Пригадую, коли я прийшла працювати в школу, в одну зі шкіл району, дівчинка в другому класі не вміла читати, а до кінця першого семестру читала 70 слів на хвилину. Це велика перемога!
Якщо говорити про людей, які віддали і віддають себе галузі освіти, то, перш ніж їх вітати, хочу сказати їм “Дякую!”. Ніби таке просте, людське, але запевняю Вас, воно наповнене щирістю. Дуже хочу, щоб їхній внесок у душу кожного учня, який пройшов через їхню педагогічну ниву, через їхні педагогічні руки й любов їхнього серця, не був марним. Хочу сказати, що освітянам насправді дуже поталанило, бо працювати з дітьми, з їхніми дитячими серцями, дитячими душами — це як працювати з пластиліном. Коли учні відчувають, що вчитель щирий, вони стають таким “матеріалом”, з якого можна ліпити наше майбутнє. Працювати з дітьми — прекрасно. Хочу сказати велике дякую своїй першій учительці. Шкода, що не можу номінувати її на премію “Оскара”. Софіє Йосипівно Камінська, дякую, що в початкових класах Ви показали мені, що професія вчителя — найкраща професія на світі. У виборі професії завдячую Вам. Тому, у принципі, думаю, що в житті кожної людини є такий учитель, який зіграв ключову роль у формуванні її як особистості. Переконана жодна реформа не заборонить нам з вами любити свою роботу, любити дітей, творити наше майбутнє — виховуючи справжніх синів і дочок нашої країни. Зі святом Вас, дорога освітянська родино Жовківщини!
Демчук Марія Василівна, директор Кам’яногірської ЗОШ І-ІІ ступенів, голова комісії з питань освіти охорони здоров’я та депутатської етики Магерівської селищної ради:
— Відомий експерт з питань освіти Кен Робінсон, виступаючи на знаменитій конференції TED (Технології. Розваги. Проекти) у 2006 році, сказав такі слова: “Мета освіти — дати учням зрозуміти навколишній світ і власні таланти, щоб вирости щасливими людьми й активними, гуманними громадянами”.
У роботі вчителя найважливіше — діти! Сьогодні ми маємо тисячі дітей, які приходять до школи щодня, переходять із класу в клас щороку, але при цьому не відчувають жодного бажання вчитися, чекають, коли закінчать школу і зможуть займатися тим, що їм цікаво. Нова українська школа повинна стати такою, в якій дітям хотілося б вчитися, де здібності і талант кожної дитини зможуть розкритися, школою, де буде затишно і комфортно усім учасникам освітнього процесу: учням, батькам, учителям. Тому нам потрібно міняти школу і змінюватися самим. Потрібен колектив, який буде запроваджувати зміни і мотивувати до змін. Маємо розвивати в наших дітях допитливість, творчість, критичне мислення, уміння спілкуватись, співчуття і співпереживання, громадянську свідомість. У цьому повинні бути зацікавленими усі державні інституції, усе суспільство. А це, напевно, найважче. Важливо налагодити співпрацю з батьками, які повинні стати партнерами вчителів, а не супротивниками. Якщо ми хочемо досягти успіху, то мусимо стати для дітей прикладом, зуміти побачити те, що важливо для кожної дитини, допомогти відчути, що її цінують як особистість.
Школа повинна закласти міцну основу для того, щоб учні розвивалися впродовж усього життя. Наше задання навчити дітей вчитися самостійно. Тому вчитель із джерела знань повинен стати порадником, наставником, куратором… Сьогодні вкрай необхідні насичені збалансовані навчальні програми, ми мусимо звільнити учня від величезної маси знань, яка не під силу кожній дитині, а дати право вибору того чи іншого предмета за власними інтересами. А завдання вчителя заохочувати його працювати і навчатися шляхом дослідження і самовираження. Для цього нам потрібна сильна матеріально-технічна база, фахові, мотивовані, високооплачувані вчителі, що досконало знають свій предмет, вміють спілкуватись з учнями, керують класом, вміють оцінити найменші успіхи кожної дитини. Кожен учитель повинен мати можливість за власним бажанням відвідувати тренінги, семінари, конференції, на яких фахівці діляться кращими освітніми практиками; зустрічі із людьми, яким вдалося втілити інновації, бо переважна більшість наших педагогів дуже кваліфіковані і обізнані, їм іноді потрібен лише невеликий поштовх, чи якийсь приклад, щоб змінювати щось самому. До підготовки такого вчителя, зрештою, повинні
долучитись і педагогічні вузи.
Шановні педагоги, перед нами — довга і важка дорога, яку ми змушені пройти. Тому хочу побажати усім знайти себе у новій українській школі, відчути підтримку і захист із боку держави, розуміння від громади, батьків, учнів. Бажаю зберігати оптимізм і надію, мати здоров’я і терпіння, достаток і щастя!
Цій статті бракувало б довершеності і цілісності, якби свою думку не висловила і наша інтерв’юер Леся Поврозник. Творча і виконавча, наполеглива і конструктивна, відверта і дипломатична, а ще працьовита і невтомна, вона взяла на себе левову частину клопотів у реалізації
цього незвичного проекту. Отже, …
Поврозник Леся Іванівна, вчителька Малопередримихівської школи, мама учня 1-го класу, наш інтерв’юер:
— Цього року організовувати урочистості для колишніх керівників освітніх закладів випала нагода колективу школи, де я працюю, — Малопередримихівській ЗОШ І-ІІ ст. Щоб свято не було для гостей одноманітним, а запам’яталося надовго, ми вирішили зробити щось неординарне… Зараз уже й важко пригадати, як виникла ідея «інтерв’ю», але підтримали її всі залучені до організації урочистостей. Утілити ідею в життя довірили мені, отож за короткий термін, та ще й по телефону, я почала виконувати своє нове доручення. Спілкуватись із людьми,
яких я не знала, а декого і не бачила ніколи, — було особливо хвилююче. Я задоволена, що розпочала працю інтерв’юера із Валерія Федоровича Соловйова. Адже спілкування з позитивною, розумною людиною не лише приносить нові знання, піднімає настрій, а й додає впевненості в собі. Хоча було відчутно, що всі, з ким мені вдалося порозмовляти, надалі живуть освітою та вболівають за позитивні зміни в ній. Вони говорили з радістю, щиро йшли на розмову, симпатизували нашій ідеї інтерв’ю і дуже часто в інтонації голосу відчувалась радість. Дуже приємно, що практично всі вважають основним у роботі вчителя любов до дітей, бо це наше майбутнє, їх не любити неможливо. Водночас відчувався жаль щодо реалізації освітніх реформ: як правило, не вистачає фінансових надходжень.
Любі колеги! Від себе хочу ще раз подякувати Вам за наданий мені час. Можливо, я інколи телефонувала невчасно чи зачепила якісь болючі струни, не до усіх додзвонилась, не прибула особисто….. Вибачте! Ви розповіли мені начебто прості речі зі свого життя, але дуже цікаві, повчальні. А ще, Ви разом із ініціаторами цього проекту повернули мене до юнацької мрії стати журналістом.
Дорогі педагоги! Щиро вітаю Вас із професійним святом. Висловлюю Вам сердечну вдячність за невтомну працю, за великий талант і покликання сіяти мудрість і добро, за любов до рідного краю. Ваші серця завжди наповнені світлом і теплом, наполегливістю і відповідальністю. Тож бажаю Вам відчуття повноти і неповторності життя, здоров’я, невичерпних творчих сил, натхнення, щастя і довгої людської пам’яті!
Мабуть, настав час висловити подяку: відділу освіти Жовківської РДА, особисто начальнику, пану Михайлу Ковалю, за підтримку та примноження багаторічних освітянських традицій Жовківщини, дирекції, профспілковому комітету, всьому колективу Малопередримихівської школи, батьківській громаді, учням, за працю і креатив, за те, що спіль-
но долучились до доброї справи, а також усім освітянам за ідеї та допомогу у їх втіленні…
Користуючись нагодою, висловлю і свою думку. Головне в роботі вчителя — бути Вчителем. Для цього, звичайно, необхідно мати належні особисті та професійні якості, відповідну освіту, але передовсім на Вчителя має бути запит соціуму… На сильну, самодостатню, навіть харизматичну особистість, яка виховає на власному прикладі нове покоління українців, новаторів і патріотів, які не залишать у відчаї і безнадії рідного краю, а “створять” умови для трудової еміграції українофобів, москвофілів та їх поплічників. З чого почати? Усе починається з Любові. Любові до дітей і поваги до вчителя. А значить, із розуміння, що педагог — це Майстер, що шліфує розум, формує думку, розвиває здатність до свідомого суспільного вибору, а відтак — закладає надію на наш завтрашній день. Чи готові педагоги до такої відповідальності? Думаю, так! Чи готові батьки визнати необхідність такого статусу вчителя в соціумі? Думаю, так! А чи потребує влада (опозиція?!) таких тотальних змін у суспільстві? Думаю…
Дорогі наші наставники! З роками до нас, Ваших учнів та послідовників, приходить досвід, життєва мудрість і вдячність Вам за науку долати перешкоди і сприймати їх як випробування, пам’ятати, що найбільша помилка — це страх, що нерозумно випрошувати те, чого можеш досягти сам, і, зрештою, що неможливе для людей — можливе для Господа Бога.
Зустріч колишніх керівників освітніх закладів Жовківщини запланована на сьогодні, 4 жовтня, у Жовківському районному дитячому центрі оздоровлення, відпочинку і туризму “Росинка” (с. Зіболки). Скільки прибуде учасників зустрічі? Які будуть гості? Що найбільше запам’ятається? Наскільки вона буде вдалою? Мабуть, варто продовжити
інтерв’ю… І не тільки в ці святкові для освітян дні. Спілкуватися треба постійно. Це вимога часу й життєва необхідність, аби зберегти досвід, навчитися його цінувати, уникнути прогалини між поколіннями, а відтак і тріщин у суспільстві.
Отже, запрошуємо до інтерв’ю без кінця…. І, звичайно, домашнє завдання! Скажіть, скільки разів прозвучало в матеріалі слово ЛЮБОВ?!
Ірина БРОДИК, голова Жовківської районної організації профспілки працівників освіти і науки України
Від редакції. Ми свідомо надали можливість побувати в статусі журналіста освітянина, людини, що знаходиться найближче до своїх колег, знає і відчуває їх по-особливому. Це інтерв’ю — підтвердження наших припущень.
