Чужинські рукописні пам’ятки та найдавніші описи України
Про нашу землю найперші відомості належать грекам та арабам. Коли грецькі джерела — часто описові і торкаються самої території, то арабські — вже чимало говорять про самий народ та його звичаї. У IX-X ст. араби були дуже культурним народом; купці багато їздили по різних землях і тому на свій час вважалися першими географами в світі.
Працьовитий і щирий український народ справді завойовував симпатії іноземців, зокрема тих, які перед відвіданням України ставилися до нього упереджено чи навіть вороже.
Ібн-Якуб, арабський письменник 60-х років X ст. у своїх «Записках» подає таку загальну характеристику наших предків: «Славяни — люди сміливі, здатні до походу і як би не було розрізнення серед їх численних і розкиданих племен, то не міг би з їх силами боротися ані один народ у світі. Вони замешкують краї найбагатшими оселями і життєвими засобами. Пильнують хліборобства і крам від них йде морем і суходолом до Руси і Царгорода».
Візантійський письменник Маврикій (582-600-ті роки) подає такий опис наших далеких предків: «Словени й Анти мають однаковий спосіб життя й однакові нахили; вони вільні й ніколи не даються намовити під ярмо чужої влади. А вже ніколи на власній землі. Їх багато й вони витривалі, легко зносять і спеку і холод, сльоту, наготу тіла й голод. Для тих, що їх відвідують, вони ласкаві, зичливі та вірні».
Ігор ПОЛУСИТОК, вчитель-вихователь Жовківського НРЦ «Злагода»
