до 130-річниці з дня народження Степана Шаха
У кожного своя доля… Т.Шевченко
Галичина, як частина української етнічної території з 1772 року потрапила у сприятливе політично-економічне та культурне середовище ніж основна частина України,яка залишилась підросійською займанщиною з її азіатсько-тоталітарною системою управління та визиску. З часом Австрія ( з 1867р. Австро-Угорщина),як центрально – європейська держава, в силу загальноєвропейських змін трансформувалась у контитуційну монархію у якій діяв закон. Русини (українці), як один із народів, що були у складі держави Габсбургів мав можливість переймати кращий досвід інших слов’янських етносів, що жили поруч, у розбудові національно – культурницьких та кооперативних організацій, а з часом і політичних партій, які, хоч ще всидливо, але почали обговорювати ідеї можливого самостійництва.
У процесі трансформації галицького русина в українця із перспективного соборництва у єдиний український народ відіграла Греко-католицька церква та „Просвіта”, що об’єднувала церковну та світську інтелігенцію,яка з часом стає тою „провідною верствою” (за Д.Донцовим), що очолює процес творення і виховання свідомого галичанина-українця,який у майбутньому реалізовуватиме ідею національної держави. Очолили цей процес поступу велети інтелекту і духу Іван Франко та Митрополит Андрей. Їх праця не пропала марно, під їх впливом чим раз більше селян,як основна маса галичан-русинів, розуміли потребу освіти для своїх дітей, просвіти для себе,організаційних навиків для майбутнього. Батьки посилають синів до гімназії, вищих шкіл, самі вступають у члени „Просвіти”, кооперативно-господарських організацій, гуртуються під галом „Свій для свого по своє”. Діти галицьких селян, які народились наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. кількісно поповнюють ряди галицької інтелігенції у першому поколінні. Власне вони складуть свідому частину борців за волю України у 1918-1920, пізніше у 30-40 рр цьогож ХХст.
На жаль,тектонічні світові політичні процеси ХХ ст. застали український народ не зовсім готовим до самостійної боротьби за Державу – ні мілітарно (брак старшин вищих рангів), ні політично (роз’єданість дій), ні дипломатично ( відсутність фахових дипломатів та міжнародних зв’язків).
Але жодна боротьба за свободу, що скроплена кров’ю синів та дочок, не пропадає марно
Одним з тих русинів-галичан, які в силу вище названих процесів усвідомили вагу освіти для своїх дітей, були батьки хлопчика, який народився напередодні Різдва. Хрестився у 1891 році у Куликові, недалеко Львова. Назвали його Степаном. Батько Степана був кушнірем і садовником. ( В той час куликівські кожухи та свитки славились на цілу Галичину – при.авт).
Будучи міщано-селянином середньої роки заможності, він поважав освіту і тому після народної школи у рідному Куликові,записали сина для здобуття середньої освіти в Академічну гімназію у Львові. Гімназійну освіту він розпочав у 1903р. Здібний до навчання Степан закінчив гімназію з відзначенням у 1911 році і , маючи матуральне свідоцтво, став студентом Львівського університету, студіював філософію. Університетську освіту як класичний філолог завершив у 1915 році. Ще на гімназійній лаві зацікавився наукою, був членом освітнього гуртка,а учнем університетських студій належав до Студентської громади, брав активну участь у громадській праці,їздив по читальнях „Просвіти” з виступами, доповідями. Закладав читальні , де їх не було. Після закінчення університету у Європі вже шаленіла Перша Світова. Степана Шаха одягають в однострій підпоручника австрійської армії і відправляють на фронт. Бойовий шлях уже у ранзі поручника продовжував в рядах УГА. Разом з усіма вояками пережив радість перемог і гіркоту поразки. Будучи від природи людиною діяльності С.Шах не міг бути байдужим до тих процесів, які розпочалися в Галичині після поразки в боротьбі за Державу. Він активно включився у громадську працю як у Львові,так і поза ним,це особливо стосувалося товариства „Просвіта”.
З 1920р на підставі конкурсу С.Шах обраний директором канцелярії матірної „Просвіти”. За головування у „Просвіті” Іван Кивелюка стає секретарем Товариства, другою особою в ієрархії матірної „Просвіти”. Під час світової війни 1914-1918рр. Товариство „Просвіта” практично не функціонувало. Польська окупаційна влада вимагала перереєстрації усіх структур Товариства. Це лягло на плечі С.Шаха. На основі „Інструкції в справах віднови, закладення й ведення питань і філій „Просвіти” ”,яку розробив С.Шах разом із С.Біляком у 1922р., вдалося поновити довоєнний рівень членства Товариства „Просвіта” та закладати нові філії, де їх не було. В короткім часі галицькі терени покрилися сіткою нових товариств і самоосвітніх гуртків. Так якщо у 1920р. у Галичі після війни не було відновлено жодної філії Товариства „Просвіти”, то у 1925р. їх було уже 81 (у 1914 було 75), 2020 читалень 928 бібліотек. Всього членів Товариства на той час нараховувалось 121651 особа.
Окрім організаційної праці С.Шах керував також видавництвом та вів редакцію щорічних просвітницьких календарів-альманахів. Велика його заслуга в упорядкуванні матеріалів та написанні доведеної до 1932р. „Популярної історії Товариства „Просвіта” у Львові” (вийшла друком у 1935р. під псевдо Степан Перський – прим.авт).
Рівночасно з просвітянською працею професор Шах розпочав і учительську в Академічній гімназії 1 листопада 1920р за директора Іллі Кокорудза. В Академічній гімназії на той час підібрався гурт професорів, які були патріотично налаштовані, комбатанти польсько-української війни 1918-1919рр, і, як подають упорядники „ Ювілейної книги Української Академічної гімназії у Львові, що побачила світ 1978р у Філядельфії-Мюнхені , були „сіллю” в оці польській шкільній владі”. Ця влада в 1924-1925р „ спацифікувала ” професорський склад і попереносила їх переважно до польських гімназій. Професор С.Шах опинився у Сокалі, там він відбував „заслання” до 1929р і у цьому ж році повернувся до Львова, до ГАГ ( Головної академічної гімназії ) за директорування М.Сабата. У 1931році був оголошений конкурс на посаду директора Перемиської державної чоловічої гімназії з руською(українською) мовою навчання. Професор С.Шах пройшов конкурс і з 1932р очолив цю гімназію. Час був непростий. В ці роки польська влада розв’язала Українську гімназію в Рогатині,скоротила кількість класів у Коломийській гімназії, розпустила деякі класи на філії Львівської АГ. В таких умовах директор С.Шах мусів проводити мудру і дипломатичну політику,щоб не зашкодити українській освітній справі. Його чин на посаді директора свідчить про домінування у його поступках української рації. С.Шах будучи директором гімназії, приймав до неї відрахованих учнів з інших середніх шкіл,створив центр для лемківської молоді,яку збирав з усієї Лемківщини при допомозі парохів . Він же створив осередок для дітей зі Східної України. Для них у 1936р побудував окрему бурсу. Вона дістала ім’я Симона Петлюри.
До навчальних та виховних зусиль у гімназію директор С.Шах залучив і батьків,що для тих часів стало справою новою. Організоване батьківське статутне товариство „Кружок Батьків” надавав моральну та матеріальну допомогу гімназистам. Жіноча частина „Кружка” займалась харчуванням доїжджаючих і місцевих убогих учнів,видавала безплатні сніданки. „Кружок батьків” допомагав учням у влаштуванні різних імпрез,утримував гімназійний оркестр. Заходами і коштами „Кружка” виходили (1933-1934, 1938-1939) „Звідомлення”, де окрім хроніки діяльності „Кружка” та гімназійного життя друкувалися поіменні списки учнів,статті директора й учителів на тему історії гімназії і шкільництва. Жодна українська державна чи приватна гімназія не спромоглася у свій час видавати щось подібного. Але давайте звернемось до учнів та випускників Перемиської української гімназії (у 1936р офіційна назва „Друга Державна гімназія з руською мовою навчання – прим.авт”).
Володимир Попович,учень гімназії та її випускник 1939р,дає оцінку керівникові гімназії. Він пише: „Директором гімназії був Степан Шах (1891-1978),інтелігентний,культурний,енергійний і працьовитий чоловік,добрий педагог умів тримати дисципліну і порядок у школі,як і свій авторитет серед учительського збору та престиж шкільних властей…
С.Шах,- продовжував згадувати В.Попович,- був жонатий,але не мав дітей і тому прийняв на виховання сироту-внучку поета Володимира Самійленка. Він мешкав у будинку гімназії. За своєю важливою посадою належав до української еліти Перемишля. І тому,коли приходив до катедри св.Івана,сідав у лавці на крилосі,де майже ніхто зі світських осіб не приходив,бо звичайно це були місця для вищого духовенства” (Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі 1895-1995рр. Дрогобич „Відродження”, 1995 с.15).
Директор С.Шах дбав не лише про високий рівень навчального процесу,український патріотичний дух,добрі побутові умови проживання гімназистів у бурсі чи хлоп’ячому інституті,але й про здоров’я вихованців та професорів. Гімназія мала свого лікаря д-ра Мирослава Куника і дантиста д-та Соломона Маєра. Візити до лікарів і лікування були безплатні,всі кошти покривала дирекція .
З висоти часу,готувались до 100-річчя першої матури 1895р,випускники гімназії в адрес ювілейного оргкомітету,надсилали свої спогади про роки навчання у гімназії. Володимир Попович,у своїх спогадах під назвою „Три роки в Перемиській гімназії ”(1936-1939),підсумовує своє бачення місця і ролі Перемиської чоловічої гімназії таким резюме: „Перемиська гімназія була не лише взірцевим закладом,який давав учням відповідні знання і підготовку до вищих студій,але також і важливою виховною інституцією,завдяки непересічним вартостям педагогів. В школі панувала здорова атмосфера працьовитості,серйозності,ідеалу,українського патріотизму та релігійного виховання. Учні були справедливо горді зі своєї школи і тому з пошаною та любов’ю відносилися до своїх вчителів-виховників (яких тоді називали професорами)”.
Прийшла страшна осінь 1939,вона принесла Другу світову. Все пішло шкереберть,великі маси народу у військових одностроях,а за ними і у цивільному рухались у різних напрямках. Два хижаки ділили Європу,мілітарний хаос зачепив усі народи і покоління. Чергове „велике переселення” народів тривало аж до початку 50-х рр. ХХст.,(війна закінчилась 2 вересня 1945р).
У цьому вирі пересильних таборів С.Шах із сім’єю опинився у Західній Німеччині,де було чимало українців. Будучи людиною непересічних здібностей,він швидко одержав посаду вчителя класичної філології у німецькій державній гімназії у Лянлбергу,в Баварії. Десять років він трудився як професор класичний мов. За добросовісну працю баварське міністерство освіти призначило йому титул „вищий шкільний надрадник” і дозволило йому вийти на емеритуру не у 65,а у 70 років. Шах не був би Шахом, як би він спочивав на лаврах. Ще будучи на державній службі як гімназійний вчитель,він не поривав із життям української грамади у ФРН. Окрім громадської й учительської праці виконував і журналістську. Професор Шах був дійсним членом НТШ,в Римі. Спілки Українських журналістів у Мюнхені,головою шкільної ради в Німеччині. За заслуги для Української Церкви,школи та історії Папа Павло VI відзначив внесок титулом Лицаря-Командора Ордену св.Сильвестра-Папи.
У 1955-1956рр професор С.Шах опублікував три частини спогадів „Львів-місто моєї молодості” та „Між Сяном та Дунайцем”. Він ще автор понад 200 статтей,які друкувались у тижневому „Християнський голос” та інших виданнях.
Українська діаспора (українці на поселеннях),зокрема її провідна верства у значній мірі після Другої світової війни,складалася із випускників української гімназії на матірних землях,відомої як Перша Українська Академічна гімназія у Львові. Готуючись до відзначення 100-річчя існування гімназії,був утворений Діловий комітет,який вирішив видати Ювілейний збірник та утворив з цією метою окрему Редакційну колегію. У Ювілейній книзі мали бути зібрані якнайширші відомості про гімназію,її професорів,керівників та випускників. До Редакційної колегії увійшло семеро осіб. Директором (керівником) Редакційної колегії та її I редактором став професор С.Шах. Укладачі Ювілейного збірника,відзначаючи його роль у появі цього видання,заакцентували: „якби не було професора Шаха і його споминів про Українську Академічну Гімназію,не було б мабуть і 100-річного Ювілею УАГ і Ювілейної книги,на яку всі кол. учні й професори УАГ чекають ”. Не менше і не більше.
Після смерті дружини Ірини професор С.Шах переїхав до дочки на Австралійський материк. Австралійська земля і прийняла у своє лоно тлінні останки Великого українця,який віддав весь свій талан на прославу Українського слова. Помер у Сіднеї у вересні 1978р. Честь його пам’яті у рік його 130-ліття.
Тарас Шах, історик, заслужений вчитель України,
Член УВАН у Канаді
