Наша дорога
Так уже склалося, що мусимо у декількох рядках вести мову про давні цивілізації, про добро і зло, які супроводжують людство впродовж тисячоліть, а може й мільйонів років.
Легенди, а можливо така була дійсність, доносять до нас розповіді про те, що жили вже люди, подібні до нас і мали зброю, яка своїми променями випалювала все
живе на землі. Зброя богів була такою сильною і могутною, що одна людина могла
справитися з цілою армією.
Спадок давніх богів, цивілізації, оповіді про перші кроки людини на землі про
орди, що грабували одні одних, про кари на людей за гріхи мали б дуже тверезо, виважено змушувати нас, сучасників, все аналізувати і робити висновки.
Біблійна оповідь про потоп, порятунок людини та його родини, яка виконувала
всі Божі Заповіді, викликає найрізноманітніші думки, запитання, сумніви і прагнення пізнати скарбниці світового буття, зрозуміти таємниці людських доль, розгадати прогнози на майбутнє.
Заповіді і Слово Боже — основа порятунку людства і дорога до Царства Божого у нашому ХХІ столітті.
Я — Господь Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської і дому неволі. Тому: вийшовши з дому неволі, безбожництва, з комуністичного дитинства, у якому карали,
садили в тюрми, висилали на каторгу, висміювали за віру в Бога, ми сьогодні маємо змогу підніматися до Всевишнього і любові, виконувати Заповіді Божі, з яких перша: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене».
А найстрашніше, що безбожники ще є,
І мають силу керувати світом.
На все, що дивляться, здається їм «моє»,
Та перед Богом не стають зі звітом.
Їх бог — це гроші і безмежжя у владі,
А стиль життя — це зради та брехня.
І правда Божа не стає їм на заваді,
Чекають від обману зоряного дня.
Бо манна грошова затьмарила їм очі,
І Заповідей Божих знать не хочуть.
Не вірять у слова божественні, пророчі,
І мають ще совка багато різних збочень.
Друга: «Не взивай надаремно Імени Господа Бога Твого».
Ідуть до храму Божого, кладуть
на себе хрест,
Та й б’ються, ніби щиро дуже, в груди,
А у єстві, у їхньому чому глухий протест?
Проти добра і миру, яких
так прагнуть люди?
І гноблять мовою і «рускім міром» Україну,
Мордують жителів Донбасу і
перлини Криму.
Приходить вістка українцям, що загинув,
Відспівують у храмах Героя й домовину.
Разом з Кримом взивають ім’я
Господа так надаремно,
І сіють світом все шаленство свої влади.
Усі, кому «огромностей» земних
стало замало,
І поневолені народів смакують свої чари.
Третя: «Пам’ятай день святий святкувати».
Не пам’ятають! Може і не знають
Оті раби, що завжди вірили
у свого доброго царя.
Вони, виходить, колядок своїх не мають,
Безбожництвом здавна палає їх земля.
Вони й до нас, на Україну, несли гріх,
Церкви розвалювали, вбивали людські душі.
Диявол з КДБ був їхній сильний оберіг
І знищували українство й всіх,
хто були наші.
У храмах склади робили, пили там горілку,
І Божий дім здавали під гульбища й наругу,
Гранати кидали в бандерівську криївку,
Страху великого тримали скрізь напругу.
Четверта: «Шануй свого батька і матір, щоб було тобі добре, і щоб довго прожив ти на землі».
А чи так є нині, у цьому дуже дивнім світі?
Ридає ж старість мало не на всій планеті,
Здають в будинки престарілих
часто рідні діти,
Грошву збивають скрізь. І в себе в кабінеті.
Й купують доглядальників — людей чужих,
І позбавляють рідних ласки і тепла.
Та й внуки не щебечуть біля них —
Така гірка є дійсність нинішнього дня.
Якийсь Морозов Павлік здав своїх батьків
Й героєм став у дикій, зрадницькій державі.
Й ця підлість потяглась до наших днів
Є й у нас вбивці, злочинці, сидять
в суді, на лаві.
П’ята: «Не вбивай».
Коротка заповідь, а скільки в ній трагізму?
Ворог косою смерті косить наші,
українські долі.
Зібрав в отару всі свої огризки бандитизму
Й засіває їх на нашім родючім, мирнім полі.
А скільки діток вже не скажуть
слово «тато»?
Й мамусею не назове вже більше син?
Коханих? Їх не стало так уже багато,
То де ж твій Бог? Скажи, росіянин?
В твоїй державі теж відкрили храми,
І Заповіді Божі вмієте також читати.
Чому ж до нас прийшли ви убивати?
Якої віри й правди вас навчила мати?
Шоста: «Не чини перелюбу».
Як грізна епідемія й страшна
Поширилась вона по всьому світу.
Вона в наш час ще гірша, ніж війна,
Зради й розлуки — біль для Заповіту.
Розлуки роблять в серці страшні рани,
Вони руйнують й у дітей любов.
Неначе чужинецькі змії отамани
Мечами ранять і спивають кров.
Від зрад народжується біль і помста,
А для людства й країни — горе і біда.
Це наче пошесть й зброя архігостра,
Що Заповіді й честь людську лама.
Сьома: «Не кради».
На жаль, це зло існує вже давно,
За нього страчували й жорстоко карали,
Й до наших днів воно також прийшло,
Бо ж й попередники «уміло» крали.
Та нині, коли з ящика щодня віщують
Про мільйонні та мільярдні крадіжки
Ще й наше майбуття зловіщо пророкують.
Бо ж крадіїв множенно розвелося
На наші мозолясті руки, розум й честь.
Дивуємось: чому це їм вдалося?
Змаліти нашу волю, мужність герц?
Восьма: «Не свідчи неправдиво на ближнього твого».
Правда і неправда. Яка загадка є
у цих словах?
Знаємо. Із правдою йде поряд Воля Божа!
Неправда ж несе біль, неволю,
страждання, страх.
Вона на жах і смерть іноді буває схожа.
А разом із брехнею й де кара і розплата
До тих, хто правду Божу зневажають
і хулять,
Бо ж кривдник іноді буває гірше ката,
Він людяність й любов не вміє поважать.
Є мрія — правдою заполонити цілий світ
І ближньому допомогти в годину грізну,
Виконувати Богом даний всім народам
Заповіт,
Бо це сьогодні — ще не є запізно.
Дев’ята: «Не пожадай жінки ближнього свого».
Відняв у ближнього чи підібрав ледащо
І зрадив сам собі, поранив правду,
віру і любов.
Чом змусив всіх страждати? Навіщо?
Перетворив сімейне поле у розпуки зов?
Твоя самозакоханість не має меж,
Жага до розкошів гуляк частенько губить.
За зради й гріх іде розплата теж.
А прийде старість. Рідня чи приголубить?
Господь уже не раз тебе оберігав
І шанс давав спокутувати гріх.
У труднощах, незгодах щиро помагав,
Тож бережи, шануй Господній оберіг.
Десята: «Не пожадай ніякого добра, що є твого ближнього».
Ні заздрощів, ні пожадань віками не було
У більшості мого вкраїнського народу.
Загарбувати чужі землі нас
сумління не вело,
Ми ж бо століттями боролись за свободу.
Такий у нас є компромісний менталітет,
Батьки нас Заповідей Божих вчили змалку.
Віра, добро, повага, праця —
наш пріоритет,
А мир й правда є у людяності банку.
Будуємо розкішні, величаві храми,
З молитвами звертаємось до Бога.
Хочемо у згоді жити навіть з ворогами.
Віримо! Така для нашого спасення є дорога!
Ганна Михалевич
