Головна Цікаво Зруйнування Єрусалиму

Зруйнування Єрусалиму

320
0

«А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилось спустошення. Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все писання. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів людом!  І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган…»

Євангеліє св. Луки 21:20-24

Щоб герметично замкнути місто, Тит наказує звести високий земляний вал. Працюючи вдень і вночі, римляни звели цей вал. Дотепер у нічний час по таємних стежках через тунелі в місто ще могли доставляти запаси та продовольство, то тепер ця нужденна доставка була припинена. Привид голоду тримає переповнене паломниками місто в своїх кігтях. Жадання чогось їстівного, щоб це не було, не знає більше ніяких меж, вбиваючи всі людські почуття.

«Все сильніше лютий голод знищував цілі родини в народі. Тераси були переповнені безсилими дітьми та жінками, а провулки наповнені мертвими старцями. Діти та молоді люди, набряклі, як примари, бродили навколо, аж поки не гинули. Вони були такими виснаженими, що ніхто не міг уже їх поховати».

А як тільки десь виринала тінь чогось їстівного, відразу починалася боротьба за це, і найкращі друзі змагалися за це, вириваючи один в одного. Голод був таким нестерпним, що змушував жувати все. Люди їли свої пояси та взуття, навіь здирали шкіру зі своїх курток».

Йосиф Флавій, чия власна сім’я теж страждала серед оточених, не відмовився від змалювання нелюдської події, яка доводить, що голод став забирати розум оточених.

Зелоти прочісували місто в пошуках поживи. З одного дому чувся запах печені. Чоловіки вриваються в дім і спиняються перед Марією, дочкою шляхетної родини Бет-Езоб із східного Зайордання, надзвичайно багатого дому. Вона прибула до Єрусалиму на свято Пасху. Зелоти погрожують їй смертю, якщо вона не віддасть їм печеню. Жінка протягує їм те, що вони просили. Вражені бачать напівз’їджене немовля — власну дитину Марії. Про це дізнається і Єрусалим, і римський табір. Тит клянеться, що він закриє цю ганьбу руїнами цього міста. Деякі тікають від голодної смерті під покровом темряви і біжать назустріч не менш жахливої долі. Серед римлян поширюється чутка, що втікачі постійно виносять золото та коштовне каміння із храму, які сподіваються вберегти від ворога, ковтаючи їх. Коли втікачів повили, гнані жадобою здобичі пороли їм животи. За одну-єдину ніч загинули дві тисячі тих, хто рятувався.

На початку липня 70 р. поганські легіонери захоплюють палац Антонія. Остання незаймана твердиня це храмовий комплекс — найсильніше укріплена споруда з галереями і притворами. Тит, по можливості, хоче зберегти цю славну, відому в цілій Римській імперії святиню. Через вісників він востаннє закликає здатися без болю. Відповіддю є знову відмова. Лише тепер полководець віддає наказ розпочати штурмові дії. Двори заливає град каміння з метавок і злива стріл. Юдеї б’ються одержимо. Вони сподіваються, що Бог в останню хвилину поспішить їм на допомогу і захистить Свою Святиню. Щоб здобути доступ до входу, Тит наказує запалити дерев’яні храмові ворота.

Як тільки вони запалили, поступає нова настанова — гасити і зробити дорогу для штурму легіонерів. Наказ дня від Тита звучить: “Щадити Святиню”. Однак вночі вогонь дійшов до колонної зали, і римляни з усією силою беруться гасити вогонь. Цей зручний момент обложені використовують для відчайдушної вилазки. У запеклій різанині легіонери відбивають юдеїв і пускаються за ними навздогін. У дикому вирі воюючі шаленіють навколо Святині. Збуджений та розпалений, а один із солдатів, не чекаючи наказу та не боячись Бога, а, можливо, і підбурюваний демоном, схопив смолоскипа та кинув вогонь через золоте вікно, яке вело до приміщень, що розташовані поруч із Святая Святих.

Кімнати були викладені старою деревиною та містили легкозаймисті речовини — посудини зі святою оливою для жертв. Тит бачив наростаючі язики полум’я і намагався зупинити. Оскільки римський полководець не був у змозі зупинити вогонь, що наступав усе більше і більше, він увійшов у святе місце храму зі своїми ко-мандирами і побачив його з усім, що в ньому було.

Майбутній імператор Тит був у великому захопленні, він намагався переконати солдатів до гасіння пожежі, але ж великою була ї їхня ненависть до юдеїв та запал битися з ними. Окрім того, багатьох підштовхувала надія на грабунок. Вони думали, що всі ці приміщення всередині повні золота і бачили, що все навколо було з чистого золота. І так Святиня згоріла проти волі імператора.

У серпні 70 р. Римські легіонери встановлюють на святій території юдеїв свій похідний знак і приносять перед ним жертви. Вбиваючи та грабуючи, солдати кидаються на місто, яке так жорстоко і запекло чинило їм опір і коштувало стільки крові та часу. Імператор наказав зрівняти із землею ціле місто і храм. Людські втрати юдеїв були високими. Під час облоги Єрусалиму, за даними Тацита, в ньому перебувало 600000 чоловік. Й. Флавій подає число полонених, не рахуючи розіп’ятих і поранених — 97 тисяч — і додає до цього, що лише з одних міських воріт впродовж трьох місяців винесли 115 тис. трупів воїнів.

Ось чому Ісус Христос в той день плакав за Єрусалимом.

Підготував Ігор ПОЛУСИТОК,
учитель-вихователь КЗ  ЛОР “Жовківський НРЦ “Злагода”