Головна Духовне Андрій Первозванний – покликаний першим

Андрій Первозванний – покликаний першим

184
0

Святий апостол Андрій спочатку був учнем Іоана Предтечі. Після хрещення Господнього він залишив Хрестителя і першим серед апостолів став учнем і послідовником Христа.

Сам Андрій Первозванний родом з Галілеї. Ця північна частина Святої Землі відрізнялася родючістю і живописністю, а жителі її – добродушністю і гостинністю. Ім’я Андрій – грецьке за походженням і в перекладі означає «мужній».  Андрій був рибалкою і став першим з 12-ти апостолів, кого покликав на служіння Ісус Христос. Він привів зі собою і рідного брата, майбутнього Першоверховного апостола Петра.

Після того, як Ісус Христос вознісся на небо, апостоли, отримавши обіцяного Утішителя, Духа Святого, згідно веління свого Господа, повинні були проповідувати Євангеліє усьому творінню. Стародавній переказ говорить, що перед розселенням з Єрусалиму всі вони зустрілися востаннє у одному місці, і там, за навіюванням Духа Божого,  склали так званий апостольський символ віри, як план майбутньої всесвітньої проповіді. Частиною святого апостола Андрія стали обширні країни Віфінії і Пропонтиди, Греції і Македонії, Фракії і Скіфії. Тому саме там він проповідував слово Боже. Апостол пройшов Малу Азію,  Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, перетнув побережжя Чорного моря, Грузію,  Крим, Тавриду і по Дніпру піднявся до того місця, де стоїть Київ. На тому місці, де Андрій Первозванний встановив хрест, збудована у Києві Андріївська церква.

Пройнятий Духом Божим, апостол благословив священні пагорби Києва. Поставив на одному з них хрест і, звернувшись до учнів своїх, сказав: «На цих горах возсіяє благодать Божа, і град великий має бути, і церкви многі має Бог воздвигнути…».

Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».

Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили…

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мали «свою» хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити – була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю. Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею накривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку… Подаємо декілька прикмет ворожіння.

Наприклад, брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та потрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину «тарілку» вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Якщо під тарілкою був перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували…Вірили – не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.

Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка.

І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду, і приказують:

Святий Андрію,

Маю на Тебе надію:

Дай, щоб вишня зацвіла,

А мою долю на поріг привела.

В Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів «Андріївських вечорниць» наших предків. Проте і досі «Андріївські вечорниці» — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. І народні прикмети говорять: якщо до 13 грудня не випав сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна. Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

Підготувала Зоряна ГУМНИЦЬКА.