Храм Святого Духа у Потеличах стоїть на підніжжі гори і красується у неповторній гармонії із зеленню лісу. Нижче сонце купає свої промінці у невеличкому ставку, а з території церковного двору видніють обійстя потеличан.
Переступивши поріг храму, ніби переносишся у древні віки. Неймовірне відчуття спокою та історії… Розписані на стінах ікони додають церкві свого колориту та незбагненності. Аура тих часів панує у храмі і сьогодні. І в такий момент мимоволі пригадується історія. Древня та надзвичайно цікава.
Церква Святого Духа – найдавніша пам’ятка архітектури та монументального мистецтва галицької школи. Святиня збудована у 1502 році і є найстарішим українським тридільним дерев’яним храмом. У свій час заможні місцеві гончарі звели її за свої кошти на місці спаленого татарами колишнього храму Бориса і Гліба.
Церква тризубна, двоверха, складається із квадратової ширшої нави, до якої зі Сходу прилягає гранчастий вужчий зруб вівтаря із двома невеличкими прямокутними ризницями (до ширини нави) по боках, а зі Заходу – прямокутний вужчий бабинець, витягнений по поперечній осі.
Церкву оперізує широке піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів і приставлені кронштейни. Над вівтарем – восьмерик, увінчаний бароковою банею з ліхтарем і маківкою, а над бабинцем – двосхильний причілковий дах із острішком. У ХVІІ столітті у церкві було встановлено новий двоярусний іконостас. Стіни храму всуціль вкриті розписами, які фінансували місцеві гончарі. У 1683 році відомий художник Іван Руткович намалював для потелицької церкви ікону «Деісус».
За переказами, у потелицькій Святодухівській церкві на Богослужінні побував Богдан Хмельницький, який чекав із розвідки вістуна Буняка.
За свою віковічну історію церква пережила кілька реставрацій. Уперше її відновленням у 1718 році займався майстер Казимир Домінікович. Згодом він провів наступні реставрації у 1736 та 1753 роках. Тоді замінили підвалини храму, перекриття над вівтарем та відремонтували піддашшя. На початку минулого століття церкву Святого Духа реставрували ще двічі. Тоді гонтові дахи і обшиття стін оббили бляхою. І лише через певний відлік часу, у 1970-1972 роках, храм та його стінопис реставрували до первісного вигляду.
Поряд із церквою знаходиться дерев’яна двоярусна дзвіниця. Вона збудована у той же час, що й церква та ремонтована Казимиром Домініковичем у 1736 році. Востаннє дзвіницю реставрували 1970 року.
У храмі упродовж віків потеличани не лише молилися, а й шукали порятунку у часи небезпек. Колись при церкві зберігали козацькі гармати. Нині про ці оборонні функції свідчать лише дві сторожові вежі на церковному подвір’ї.
Особливості художньо-демократичного вирішення інтер’єру Святодухівської церкви в комплексі із безперечною архітектурною цінністю дали підстави зарахувати її до найвизначніших мистецьких пам’яток України. 21 червня 2013 року на сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, церква Святого Духа у Потеличі була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО.
Сьогодні потелицький храм збирає вірних Христової Церкви для спільної молитви. Щонеділі отець Роман Семенюк проводить Богослужіння, прихожани мають можливість послухати змістовні проповіді.
– Наш храм пережив багато лихоліть та страждань. Довгі роки він був зачиненим, – розповідає о. Роман. – До часу незалежності нашої держави Святу Літургію проводили на празничне свято. Сьогодні старші жителі нашого села пригадують, як колись вони тільки через шпарини могли заглянути до середини храму.
Зараз парафіяни мають можливість з’єднатись із Богом у храмі. Вони не чекали визнання з ЮНЕСКО, а хотіли почерпнути духовність у стінах своєї святині. Сьогодні вони зі світлою радістю возвеличують Всевишнього на Святій Літургії. Особливо тішить те, що у нас багато діточок. Церковний хор церкви – це молоді дівчата, з якими ми часто навідуємо й інші храми. Багато туристів приїжджають до нас, щоб оглянути цю неймовірну історичну пам’ятку. У будь- який час можемо провести екскурсію для усіх бажаючих.
Разом із тим у нас, як і у всіх, є й певні проблеми – храм потребує реставрації. Пожертв на храм, які до нас надходять, недостатньо для заміни підлоги та даху. Але сподіваємось, що з людськими силами та Божою допомогою зможемо підтримати нашу святиню.
Церква Святого Духа – це віковічна пам’ятка, яка, насамперед, живе у серці кожного християнина. З вірою у Господа та щирими молитвами до Нього маємо берегти дім Божий, у якому ще не одне покоління проситиме ласки та благословення.
Уляна ГРИНЧУК.
