Україна славиться на весь світ унікальними храмами. Багато всесвітньо-відомих художників доклали зусиль, аби українські християнські храми стали перлинами образотворчого мистецтва. Один із них – В.Васнецов, що розписав Володимирський собор Києва. Одинадцять років знадобилося митцеві для розпису понад двох тисяч квадратних метрів: «Таїнство Євхаристії», «Христос – Спаситель», «Хрещення Володимира» та інші.
Храмові орнаменти належать М. Врубелю. Разом із В. Васнецовим та М. Врубелем працювали М. Прахов, М. Мурашко та інші.
Після завершення багаторічної творчої роботи В. Васнецов сказав фразу, що стала крилатим висловом: «Я поставив свічку Богові». Український художник-скульптор
Іван Георгій Пінзель взірець творчої спадщини залишив у багатьох містах та містечках Галичини: Львові, Ходовичах, Годовиці – Львівщина. Із храму Всіх Святих (Всіх Святих українського народу) в Годовиці – зараз збережено розп’яття. Скульптурні твори І. Г. Пінзеля зображено: в музеї І. Г. Пінзеля Львівскої картинної галереї мистецтв, Івано-Франківському художньому музеї, Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї, Тернопільському краєзнавчому музеї.
Визнання мистцеві принесла його робота із скульптурної оздоби собору Святого Юра у Львові. Варто побувати і в Годовиці, щоб пересвідчитись в геніальності українського мистця.
Сьогодні молоді українські мистці творять – відроджують традиції. Мистецький твір – ікона «Не ридай Мене, Мати» іконописця Наталії Церклевич, нашої землячки, майстерно відображає переживання Марії, котра втратила Сина. Богородиця у скорботі схилила голову. Її постать виражає спокій та біль. А замучене тіло Ісуса Христа – виражає Божу велич; Бог став людиною, щоб людина наблизилась до Бога. Оплакування Богородицею страченого Христа прийнято називати терміном «пієта» (від італ. Pieta – жалість). Богородиця у скорботі схилила голову: це і Україна за синами своїми і доньками; це і кожна українська мати, що втратила сина у сьогоднішній час захисту Вітчизни. «Не ридай Мене, Мати», — воскресну третього дня. Доречно оцінити творчість Любомира Кривицького: «Благовіщення», «Тайна вечеря», «Христос – Учитель», «Плащаниця», «Святі Володимир і Ольга» — у храмах Успіння Пресвятої Богородиці та Вмуч. Дмитрія містечка Куликова на Жовківщині.
У часі, коли відзначаємо 500-річчя першої письмової згадки парафії містечка Куликова, варто також віддати належне художнику Юрію Даниляку за творчий мистецький розпис храму Вмуч. Дмитрія. Віддати належне слід і творцям – майстерність, талантом котрі зачудовували на виставці сакрального мистецтва, приуроченій ювілейній даті: Мирославі Коник, Галині Чорнусі, Галині Лесько, Марії Дмитрович, Любомирі Проніній, Ірині Тенеті, Любові Гук, Надії Бойко.
А я в ласці великій Твоїй додому Твого ввійду, до Храму Святого твого вклонюся в страху Твоїм. (Пс. 5,8).
Дяка Богові за невимовний дар Його. (2 Кор. 9,15).
Наталія Церклевич,
Зеновія Садовська.
