Головна Економіка Чому буряк ще на полі?

Чому буряк ще на полі?

175
0

Незважаючи на зимову пору року із морозним температурним режимом і невеликим снігом, що притрусив землю, господарі не забрали врожай з поля. Не подумайте, що не встигли чи через недбалість — а через цьогорічні обставини, які склалися не з їхньої волі. Інколи складається враження, що нині проблеми селян нікого не хвилюють. Любиш землю, працюєш на нійот і нехай тебе  за все болить голова. Незважаючи на діяльність дотичних до сільськогосподарського виробництва служб, підтримки від них прості селяни не відчувають. Та давайте зясуємо усе по порядку.

Після реформування аграрного сектора економіки люди залюбки отримували земельні й майнові паї. Повні сил і бажання працювати, розмежували сільськогосподарські угіддя і бралися за роботу. Земля віддячувала працьовитим і дбайливим рукам щедрими врожаями. Тоді постала інша проблема: кому запропонувати вирощену продукцію? Реалії ринку вимагають потурбуватися за надійні канали збуту, а тоді вже закладати майбутній врожай. Підготували грунт, посіяли, декілька разів обробили, підживили, рятували від шкідників, і,  чи не найголовніше, просили у Бога сприятливої погоди, — і в кінцевому результаті потерпіли фіаско. Ваша важка і мозоляста праця виявилась нікому не потрібною. Надвиробництво продукції породжує проблеми збуту, низьку ціну, яка інколи навіть не покриває витрачених матеріальних ресурсів, не враховуючи вже й трудових. Тож врожай просто залишається на полі, наприклад, капуста, буряк, а в кращому варіанті зїдає домашня живність. Про сільськогосподарські кооперативи, які б допомагали селянам здати вирощену продукцію, тільки ведеться мова. А створені  — не виконують своїх функцій. Відтак з року у рік проблема збуту для села актуальна.

Цьогоріч визріла ще одна — із реалізацією цукрового буряка. Здавалось, що солодкі коренеплодипотрібна сировина для бурякоцукрових заводів. Раніше вони заохочували людей її вирощувати. На території нашого району декілька заводів приймали цукровий буряк, наперед видавали насіння, опубліковували оголошення у газеті. У 2007 році було закрито спеціалізований бурякоприймальний пункт у Добросині, що значно ускладнило завершальний етап збирання врожаю для бурякосійних господарств. Вирощені солодкі корені доводилось збувати у неспеціалізованих пунктах, які ще деякий час діяли у РавіРуській, Куликові, або доставляти безпосередньо на цукровий завод у Радехів. Модернізувавши умови праці і технологічний процес, на Радехівському цукрозаводі відмовились працювати з індивідуальними господарствами, а утримувати бурякопункти їм стало економічно невигідно. Нині ВАТ «Радехівський цукровий завод» працює тільки з великими товарними господарствами і забирає сировину прямо з поля. (Про це ми вже інформували №№ газети  41, 43 від 9 і 16 жовтня 2014 року).

Цьогоріч населення Жовківщини посіяло 159 гектарів цукрових буряківце у 12 разів менше, ніж десять років тому. Через проблему збуту коренеплодів і трудомісткість обробітку люди перестали масово їх вирощувати. Проте окремі господарі, особливо ті, які дбають про хорошу сівозміну, прагнучи заробити цукор, продовжують сіяти цукровий буряк. До таких належить і Богдана Ковальська, яка мешкає у Старій Скваряві. На превеликий жаль, результат важкої праці членів її сім’ї до цієї пори знаходиться на полі. Солодкі коренеплоди накриті гичкою.

— Ми виростили цукровий буряк на площі 18 сотих, до того ж одні у селі, — розповіла пані Богдана. — Вперше, відколи займаємося буряківництвом, а це більше двадцяти років, стикнулися із такою проблемою. Прикро і дуже шкода, що надворі зима, а наш буряк досі на полі. Чекали, що запрацює бурякоприймальний пункт у Куликові, де здавали минулого року, але його не відкрили. А про приймання буряка у Липнику не знали.

 Солодкі коренеплоди вирощували роками, тому що дбали про сівозміну, та й заробленого цукру вистачало на цілий рік. У нас велика сімясемеро дорослих. Зараз, щоб завезти врожай в Іваничіце 175 км, потрібно 1600 грн. То цукор вийде золотий. У Радехів  — лише 70 км, але там не приймають від індивідуальних господарств, хіба що «шукати» якісь оборудки із фермерами.

Ми так наробилися, три рази обробляли цей буряк, а потім ще й не могла спати, думаючи про його реалізацію. Тепер заберемо з поля і будемо згодовувати домашній живності, але потрохи, бо знаємо, що це може зашкодити. Відтак «попрощаємося» з цією культурою, сіятимемо більше зернових. Як на мене, то селянська праця нині узагалі не ціниться. Поїхали у суботу з чоловіком на базар і змогли продати лише 90 кг капусти по 90 коп. і 100 кг картоплі по 2 грн. А як намерзлися… Вже й віддали б капусту по 50 коп., щоб лише забрали з поля. Самі знаєте, яка важка праця на селі. Але чомусь не потрібна?

З Богданою Ковальською важко не погодитись. Такої ж думки не один селянин, який важко працює на полі, дбаючи про хліб насущний. А потім думай, де продати вирощене. Чому нині виникла проблема із збутом цукрового буряка? Господарі не планували сіяти його для корму! Як з’ясувалось, у Липнику хоч і пізніше, але працював бурякопункт. Сюди привозили солодкі корені навіть з Яворівщини. А чому ж наші мешканці не скористалися такою нагодою? Чому не були поінформовані? Виявляється, інформація про діяльність пункту у Липнику теж дещо засекречена. Можливо, й тому не афішувалася його робота. Але незважаючи на організаційні проблеми, впевнені, людям треба допомогти. Принаймні поінформувати сільські ради, що працюватиме бурякопункт.

Ми зателефонували до голів Липника, Замку, Кам’яної Гори, вони ствердно відповіли, що цукровий буряк у них ніхто не вирощує і ніхто не звертався із проблемою збуту. Лише війт Лаврикова зауважив, що їх рада колись була у числі перших за площею посіву солодких коренеплодів, а тепер буряківництвом займається, може, пять господарств. Про проблему збуту цукросировини у сільраді не знають.

В усьому світі виробництво сільгосппродукції всіляко підтримується, а в нас про захист вітчизняного виробника лише гарні розмови і добрі наміри. Держава стоїть осторонь цих процесів. Тому Україна з її родючими і придатними для різних культур землями і далі перетворюється на споживача імпортної продукції, а не на виробника.

Уляна Лащівська.