Рівно рік тому, 8 січня 2025 року, загинув воїн-Захисник Олександр Іванов. Згадаймо покійного Героя в річницю смерті.
Іванов Олександр Олександрович народився 10 вересня 1979 року в місті Мирноград Донецької області, там і проживав. Олександр був справжнім сином шахтарського краю. Закінчивши професійно-технічне училище №105 за спеціальністю «Електрослюсар підземних установок», він, як і багато його земляків, спустився в глибини донецької землі, щоб своєю працею давати тепло і світло людям. Штреки і лави шахт «Центральна», «Стаханова» (шахта «Капітальна»), «Червонолиманська» стали для нього другою домівкою на довгі роки. Цей важкий, але почесний хліб шахтаря він ділив з тисячами інших донеччан, несучи додому не тільки зароблені кошти, але й глибоку втому та чорну від вугільного пилу шкіру, що не відмивалася навіть найкращим милом.
Проте життя Олександра не обмежувалося лише шахтарською лампою. Вдома на нього чекала любляча дружина, підростали діти — донька і син — даруючи батькові щастя і радість, заради яких він готовий був долати будь-які труднощі. А 19 жовтня 2024 року в Дніпрі народився його онук — маленьке диво продовження роду Іванових, що мало стати джерелом невимовної радості для дідуся.
Але доля розпорядилась інакше. Війна, яка вже довгі роки шматує українську землю, вирвала Олександра з обіймів родини. У жовтні 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Два місяці бойової підготовки в Новомосковську, а потім — фронт. Колишній шахтар став кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
На курській землі, далеко від рідного Донбасу, обірвалося життя Олександра Олександровича Іванова — шахтаря, чоловіка, батька й дідуся, який встиг потримати на руках свого маленького онука лише кілька тижнів. Він героїчно загинув 8 січня 2025 року під час ведення бойових дій поблизу села Кругленьке Курської області. Олександр, який все життя видобував з-під землі енергію для України, віддав свою життєву енергію, захищаючи її від ворога.
Похований Герой Олександр Іванов у Трускавці, на Алеї почесних поховань міського кладовища. І тепер, коли чорний біль втрати огортає серця його рідних, коли дружина не дочекається повернення чоловіка, коли діти назавжди втратили батьківську підтримку, а маленький онук ніколи не пізнає теплоти дідусевих рук, ми схиляємо голови перед мужністю і жертовністю Олександра Іванова. Він віддав найдорожче — своє життя — заради нас, і ми ніколи цього не забудемо. Вічна пам’ять воїнові Олександру Іванову та всім, хто поліг за волю та незалежність України. Пам’ятаємо наших Героїв!
