Головна Життя Людина землі

Людина землі

249
0

На цій землі зросла, із неї черпаю наснагу

Людина землі. Чи багато сьогодні людей можна характеризувати таким високим іменем?

Мабуть, що ні. Бо нечасто нині зустрінеш співрозмовника, який би, працюючи на землі, отримував задоволення від своїх старань. Ба, більше, ще й пишався цим.

Мені пощасливилось знати таку особистість. Людина, про яку хочеться розповісти, живе у Великих Грибовичах. Звати її Орися Михайлівна КАЧОР.

Перше враження, після попередніх характеристик, геть збило спантелику. Я ж сподівався зустріти молодицю на кшталт Руслани Писанки. Натомість ворота відчинила тендітна жіночка в чоловічому вбранні і з приязною посмішкою, від якої так і віяло сільською простотою та якоюсь невіданою харизмою. Вже це говорило про її особливість та незвичність. Найперше, що вразило, – це відсутність заангажованості чи закомплексованості. Щира, відверта душа, при розмові з якою не доводилось добирати слів для запитань: діалог, наче запрограмований, тривав сам по собі. А все сказане без потреби запису закарбовувалось у пам’яті. Адже надалі все почуте і побачене без подивування та захоплення сприймати не вдавалось.

Газдиня з вогником в очах та із радісним виразом обличчя розповідала про свою господарку, про свої надбання і досягнення, вихлюпуючи в повітря море позитивних емоцій.

Насамперед жіночка показала присадибну ділянку. Тут, незважаючи на пізній час, мовби застигла весна: пекінська капуста, петрушка, селера, салат, цибуля ласкали зір буйною зеленню. Вся городина потрапить у споживчі кошики покупців на “Шуварі” або, куди ще частіше полюбляє махнути – в Червоноград, на ринок. Назагал, окрім 25 соток біля хати, є ще 12 арів у полі та 7 – за стайнями. На них вирощують картоплю, моркву, столовий буряк.

Звичне явище для села. Та, якби не одне “але”. Усі поля – на руках п. Орисі. Зорати, посіяти чи посадити, обробити та зібрати – всім цим опікується сама, лиш іноді залучаючи до сімейної праці рідню. Чоловік орендує ставки і займається вирощуванням риби, тож до трудової діяльності дружини зазвичай не втручається.

Своїх дітей не нажили – допомагали виховувати синів сестри. Вони вже дорослі – працюють у Львові. “Якщо у полі ще іноді допомагають (зібрати картоплю чи викопати буряк), то до стайні їх кийком не заженеш”, – каже Орися Михайлівна.

А тепер про друге “але”. Наступна наша екскурсія була до корівника. З’ясувалось, що в ньому утримується більше десятка корів, ще й телята, та кінь. І знову нічого б дивного, якби не те, що за всією цією живністю доглядає п. Орися. Сама (?!).

“І де тільки береться в неї сил? За п’ятьох працює. Чоловіків!”, – дивуються сусіди та односельці. “Я звикла. У роботі відчуваю спокій та затишок. Як приємно бачити оцих тварин – ситих, вгодованих і таких ручних. У їхнії очах читаю всі думки”, – відповідає на те невгамовна жіночка.

Такою верткою, непосидючою була завше. Майже 22 роки пропрацювала на заводі “Пластмасфурнітура”, почасти давала по дві норми за зміну, жодна з колег-працівниць не могла змагатися з нею. За трудові успіхи неодноразово преміювало заводське керівництво путівками на курорти та в санаторії. Не дай, Боже, потрапити їй під руку якомусь п’яничці чи неробі.

Перепаде нагоріхи кожному. Не розуміє п. Орися, як можна не працювати та пиячити, коли стільки невирішених справ довкола.

Уже понад п’ятнадцять років займається сільським господарством, трудиться на землі, вирощує корів. До них у неї якась особлива, тільки їй притаманна прихильність та любов. У стійлах чистота і порядок. Коли тварини на пасовищі, а погода ще дозволяє, приводить до ладу приміщення, посипає тирсою. Машина такої, до слова, нині коштує 300 гривень і вистачає її на 1,5 місяця.

За відсутності худоби, господарем у стайнях – двадцятип’ятирічний кінь Боян (на світлині).

Розходжає, прикладається до рештків капусти у жолобі, готовий завше запрягтися у підводу чи в плуга. Односельці розповідають, що це справді видовище, коли п. Орися, стоячи, несеться селом на підводі з гордо піднятою головою. На запитальні погляди та подив, а подекуди й іронічні посмішки, не зважає. Робить усе з упевністю, переконливо.

Така в усьому. Словом – трудоголік – і все тут. Усім своїм єством, усіма діяннями п. Орися доводить, що і в позап’ятдесятирічному віці людині до снаги здолати гори. Навіть, якщо ти – жінка. Бо на цій землі зросла, з неї набирається сил і пишається тим, що вона – людина землі.

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.