Сім’я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Безпосередньо, сім’я — це справжній університет людських відносин, в якому людина росте, розвивається і вдосконалюється.
Багатодітність — це щастя, доля та Божий подарунок. У цьому впевнені жінки, які, народивши чотирьох і більше дітей, не зупинились на цьому. У хаті чи квартирі, де проживає велика родина, ніколи не втихає звучний сміх, радість дітей. Там завжди потішно та гамірно. А буденні клопоти та турботи батькам тільки на радість. «Суттєве правило у багатодітних сім’ях — це добре виховання малечі. Діти повинні розуміти, що ми є одна родина», — ділиться у розмові багатодітна мати із села Забір’я Марія Петрівна Чернецька. Пані Марія — істинно героїчна та мужня жінка. Корінна забірчанка пережила зміну кількох політичних режимів, зазнала лихо Другої світової війни, страждання, кохання, злети і падіння, але за жодних обставин не впадала у відчай і з надією дивиться у завтрашній день. Дитинство її не було легким. Дівчинкою, Марічка бачила і розуміла, що найбільше щастя для жінки — це народити й виховати здорових, доброзичливих і люблячих дітей. Адже, вони є частинкою її самої.
— Йдучи по життю, через клопоти, ми можемо й не помітити, як швидко виростають наші діти. Але, якщо замислитися, то, на мою думку, батьки мають частіше прислухатися до їхніх зауважень, порад та приділяти їм якомога більше уваги. Я бачу й знаю, що наші дітки віддають нам, дорослим, дуже багато любові, ніжності та ласки! Від найперших кроків малюка і через усе життя вони йдуть із нами пліч-о-пліч, бо ми є одним цілим — великою родиною, — каже пані Марія.
Доросле життя багатодітна забірчанка розпочала у своєму рідному колгоспі. Працюючи на фермі дояркою, молода красива та завзята Марічка впала в око працьовитому трактористу Казимиру. Не довго думаючи, стрункий симпатичний юнак із села Карова попросив руки Марусі. Через декілька місяців вони побралися.
У них народилося 10-ро діточок, яких разом виховували і поставили на ноги. Найстаршу звали Любою (яка відійшла у засвіти, будучи молодою мамою; ця трагедія дуже «підкосила» пані Марію), далі — Галина (яка більше десяти років проживає в Італії), сини Микола, Іван, Михайло, Степан. А молодші Юрій, Ігор та Марія — проживають разом зі своєю любою матусею. Усі діточки уже дорослі, знайшли своє місце під небом, є і онуки та правнуки.
Пані Марія та її чоловік жили за Божим законом: «Скільки Господь дає, стільки й буде діток». Марія Чернецька акцентує: доглядати та виховувати 10-ро дітей — не так важко, але дуже нелегко підняти їх на ноги. Держава багатодітних сімей у ті роки підтримувала, але цього було далеко не досить, щоб родина жила у гараздах.
Сьогодні багатодітна мама уже на пенсії. За своє нелегке життя вона через хвороби перенесла складну операцію на серці. Виховання дітей — це безмежна любов та віддача сил душевних та сердечних. Адже людину ми народжуємо з любов’ю — любов’ю батька до матері та матері до батька. Хороші діти виростають в тих сім’ях, де мати і батько по–справжньому люблять один одного, і разом з тим вчать поважати і любити інших людей.
— Своїх дітей потрібно бачити і чути, бути до них уважними, чисто сердечно їх любити, не кривдити та молитися за них до Господа. Постійний догляд, материнська молитва, віра у Творця та Боже слово, допомога, піклування та ласка батьків мають велике значення у вихованні малюків. Якщо людина вірить у Бога, то вона боїться Господнього гніву та осуду людей, вчиняти якесь зло чи біду іншим, — зазначає пані Марія. — Родина дуже швидко та чуйно реагує на позитивні й негативні зміни, які відбуваються у сім’ї та суспільстві.
Певна річ, що в багатодітних родинах були, є і будуть свої проблеми, які постійно потрібно вирішувати. Але про проблеми, які важко вирішити дітям, повинні знати насамперед батьки.
— Із свого життя скажу, що найбільш серйозне питання, яке виникало у моєму житті при вихованні дітей — це неможливість знайти вільний від роботи час, для спілкування з кожним із них віч-на-віч. Я завжди турбувалася про те, щоб у моїх діток не виникала занижена самооцінка, тому що вони сприймали себе, як частину великої родини і мало замислювалися про цінності свого «я». Кожна моя дитина прекрасна і мудра по своєму. Усі діти бачили та сприймали нинішній світ і життя своїми очима та своїм серцем, — наприкінці розмови зізналася Марія Петрівна.
На мою думку, найщасливіші миті в родині — коли сини і доньки усі збираються разом за великим обіднім столом. Це повертає нас, дітей у дитинство, в рідну хату до мами і тата. Тоді в родині сміх, радість, благополуччя, шумгам, жарти і розповіді різних життєвих історій.
На завершення нашої розмови я щиро запитала у пані Марії, а кого з дітей вона найбільше любить. Може найменшу Марійку, бо вона наймолодша з дочок?.. Чи котрогось із синів? Забірчанка задумалась тільки на одну мить, а далі, усміхнувшись, сказала: «Не можу виділити когось із них, бо всіх люблю материнським серцем однаково. Мої діти, як пальці на одній руці, — котрий не порань, нарівні болить. Я і зараз про кожного із них думаю та молюся Господу. Прошу в Бога для усіх здоров’я, щастя, миру, злагоди й добробуту в їх родинах, а також Божої ласки, любові й Господнього благословення на усе їхнє життя. Бо яка ж любляча мама не хоче усім своїм дітям добра й щастя?..».
Усе своє життя Марія Петрівна Чернецька перебуває у вирі подій. І тепер намагається також іти в ногу із нинішнім днем. У свої вже немолоді роки Марія Петрівна дивиться за домашнім господарством (до речі, мамин хліб — найкращий, адже він пахне дитинством і безтурботністю), допомагає своїм дітям у вихованні онуків та правнуків, котрих дуже любить і які приносять у її життя радість, наснагу й оптимізм.
— Маю велику надію, що їхнє майбутнє буде щасливим та стабільним і вони, мої діточки, мої кровинки, досягнуть у житті усього, чого прагнуть, — ласкаво усміхнувшись, сказала мудра і доброзичлива багатодітна матір із села Забір’я.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
