«Синдром Дронова» – так я назвала для себе схильність водіїв до дрібних, здавалось би, ні на що не впливаючих порушень ПДР, після жахливого ДТП (18.10.17) у Харкові за участі Зайцевої і Дронова. Внаслідок зіткнення на перехресті їхніх авто загинуло 6 людей, – пише Віка Балицька на своїй сторінці в соцмережі Фейсбук.
Так от, «синдром Дронова» притаманний більшості водіїв. Ти думаєш, ну, рушу я на жовте, це ж секунди… ну, що це змінить? Чого стояти?
Ну, зупинюся я не перед стоп-лінією, а на 10-20 см дальше – це ж ні на що не вплине. Ну, зупинюся я на секундочку на перехресті, не станеться за секундочку нічого… от як би на три години, то так! А на секунду – нєєє…
А точніше, ми навіть цих своїх дрібних порушень не аналізуємо, часто взагалі не помічаємо їх. Бо здавалось би що може статися через такі дрібниці?! А може! В Харкові от сталося! Оті секунди стали ціною життя. Як для загиблих так і для водіїв. Бо Дронов, який усього лиш рушив на жовте, буде сидіти у в’язниці на ряду з мажоркою Зайцевою, яка здавалось би цілковито винна у трагедіі. Але при прискіпливому експертному і судовому розгляді там – обоюдка.
Нам, середньостатистичним водіям, здається, що ми у відносній безпеці, бо ми не асоціюємо себе з мажорами «зайцевими», ми не маєм лексусів, не маєм впливових родичів бізнесменів, не вживаємо опіатів і не гасаємо по місту 120 км. Ми в зоні неризику. Ми в магічному колі дрібних малопомітних порушень ПДР, які на нашу думку ніколи не «підведуть нас під монастир». Але більшість з нас «дронови». Ми стартуємо на жовте і пікаємо водієві попереду щоб не тупив, а їхав. Бо чекати на «зелене», коли загорілося «жовте»- для нас тупо.
Харків’янину Дронову теж, мабуть, видавалося, що це тупо чекати на зелене. І він поїхав на жовте, із позиції за стоп лінією. На перехресті влетів в проскакуючий на «червоне» Лексус опіатної Зайцевої, який від удару полетів на тротуар в людей. Тепер прокурор просить у суду для нього 10 років увязенння. Звісно, суд 10 не дасть. Дасть 9. Ну, може 8.
Це ціна нетерплячості і неповаги до правил співіснування на дорозі. Уявімо, що Дронов стояв за стоп лінією і поїхав на зелене – трагедії можливо б не було. Зайцева, припускаю, знайшла б своє(( того вечора або пізніше, але це вже була б зовсім інша історія.
Щоразу, як я стою перша на світлофорі, в мене автоматично в голові проскакують слова «синдром Дронова» і я, вже імпульсивно торкнувшись педалі газу як тільки лиш засвітилося «жовте», опритомнюю себе і забираю ногу назад на гальма і чекаю на «зелене». І так само намагаюся звести до мінімуму проскакування на «жовте» перед «червоним». Бо це може стати ціною життя, мого та інших.
А ще я бачу, що ця харківська ДТП мало кого навчила і змінила: водії масово далі їдуть не лише на «жовте», але і на «червоне». «Синдром Дронова» став синдромом соціального «іммуно-дефіциту» поваги до закону, ближнього і до себе.
До речі, для Зайцевої прокуратура теж просить 10 років. Але пост мій не про Зайцеву, з нею усе ясно, а про нас.
