ІІІ. «Помилився, розкаявся та свого домігся…»
Кілька тижнів розлуки стали для мене катастрофою. Я не міг викинути її з голови. Роздумував, чому так сталось, а не інакше, що за такі банальні розбіжності та причини нашого розриву? Скільки було думок, скільки ідей, скільки разів я хотів зателефонувати та вибачитись, але мені бракувало сміливості. Та завіса клятої гордості диктувала умови сліпої чоловічої гідності. Довго я себе картав, довго роздумував і дійшов висновку, що — за своє щастя потрібно боротись. Я наважився зателефонувати, вибачився, запропонував відновити стосунки, і тут я сказав фразу: «Я тебе кохаю». Попри всі заборони мого розуму, серце перемогло. З її слів, я зрозумів, що не все втрачено і в мене є шанс.
Після цього випадку ми кілька тижнів не спілкувались. Я боявся, — вона не наважувалась. Та в один прекрасний момент на моєму телефоні почувся дзвінок, зателефонувала Олена. Цього разу я знову показав свою сліпучу дурість та фальшиву байдужість і не взяв трубки. Я знав, що цього дня ми побачимось. Щоб нічого не відчувати, я просто вимкнув власні емоції. Моя образа за розлуку та відчуття поразки моєї чоловічої відкритості перед дівочою гордістю – розривали мою нескорену особистість. Я заплутався. Вечір цього дня я також провів із нею, який звівся до вияснювання стосунків. Все ж таки ми дійшли спільного висновку – потрібні зміни, насамперед, це стосувалось мене, і я був готовий. На перший погляд все стало добре… Але, як кажуть, мріяти нікому не забороняється. Я справді думав, що буду мінятись, занадто ж велика ціна того, щоб робити так непотрібні мені помилки та втрачати прихильність оточуючих, а найважливіше — увагу та довіру коханої дівчини. Я повинен був подорослішати і зробити вибір – гулянки, друзі та безтурботність чи серйозні стосунки. А я захотів це суміщати та зробив фатальну помилку. Моя юнацька дурість зіграла зі мною злий жарт. Не розуміючи всю повноту своїх обіцянок та спокусу юнацького життя, – мене потягло на подвиги. І знову друзі… Не буду вдаватись у подробиці, проте фактом було те, що я не виправдав довіри людини, з якою бачив власне майбутнє.
Після цього не було в мене ні шансів, ні відмовок, і вже не заслуговував я ніякого прощення. Я стояв на грані, ситуація була критичною і потребувала нагального вирішення. Нарешті я усвідомив, усю повноту своєї дурості і безхарактерності, Олена змусила мене задуматись зробити в житті вибір, реалізацію якого я відкладав впродовж багатьох місяців. Я вибрав доросле життя: без дурного впливу друзів, з власною позицією та цілеспрямованістю, без сліпої гордині та безвідповідальності. Я
обрав те життя, у якому кожне моє слово починало ставати моїм рішенням, у якому не було нічого пустого і неправдивого, я вибрав шлях, на якому труднощі потрібно перемагати, а не оминати їх. Поборовши себе, я знав, що стану сильнішим не тільки перед самим собою, я стану сильнішим в очах інших. Лишалось тільки відтворити все задумане в своєму житті.
Розпочав з найголовнішого. За гарячими слідами я вирішив якимось чином попросити прощення у Олени. Розуміючи, що біль недавніх розчарувань ще не заспокоїв її дівоче серце, що після пустоти моїх слів і благань добитись довіри і бажаного результату вже було неможливо, все ж я вирішив спробувати. Що ж гірше не буде: «хто не ризикує, той не п’є шампанського». Довго думаючи, що їй сказати, які потрібні слова підібрати, що ж зробити, я твердо вирішив: «Іду напролом». Я їхав до неї, думки не покидали мою голову. Прискіпливо рвав свою душу на частини, сором і зневіра породжували ненависть і зневагу до себе. В останній момент мені вдалось себе опанувати, адже я прекрасно зрозумів, що це мій останній шанс. Купивши квіти, розтоптавши свою гордість, із чистим серцем, я пішов назустріч своїй долі.
Наша зустріч була прохолодною та незважаючи на це, не показу-вав смутку і намагався розвеселити дівчину. В її очах я побачив злість, недовіру і розчарування, у її розмові була нотка сарказму, насмішки та іронія. Проте, згодом у нас розпочалась серйозна розмова. Краще сказати, розпочалась страта моєї гордості. Мої вмовляння і просьби все ж таки були почуті. Вона дала мені останній, хоч і мізерний шанс. У той момент я справді переконався, наскільки хорошу людину я зустрів того вечора, переконався, яка вона насправді добра і милосердна. В цю ж хвилину, в душі я поклявся, що не зроблю їй нічого поганого і вдячний долі за те, що вона подарувала мені таку дівчину.
У мене почався випробувальний термін. Звучить, напевно, смішно, але я вже був готовий іти на будь-які жертви заради того, аби втримати її. Я почав себе змінювати, розпрощався із гордістю, залишив усі свої юнацькі пустощі в минулому і почав дорослішати. Мені це подобалось, я відчув себе іншою людиною, а найголовніше, що робив те, чого так давно прагнув. Знайшлась та людина, яка змінила моє життя. Усе поступово налагодилось, усі почали на мене дивитись по-іншому. Всі побачили мене справжнього: без масок і пафосу. А найважливіше те, що я зміг відновити свої стосунки з Оленою. Цього разу я пізнав її по-справжньому. Я побачив, що під маскою серйозності і загадковості, ховається весела і жартівлива дівчина, ніжна і тендітна, яка також боїться розчарувань, а найважливіше — я побачив вогник надії в її казкових очах, надії на те, що у нас є майбутнє…
Андрій КОХАНОВСЬКИЙ.
Від автора. Ця історія є лише уривком юнацької любовної пригоди, яка знайшла продовження і посіла важливе місце у моєму подальшому житті. Варто відзначити, що свого імені я не вказую, позаяк цього не дозволяють особисті обставини. Ім’я дівчини у цій історії також вигадане.
