15 жовтня відзначається міжнародний День сільських жінок. Якесь таке неординарне й мало відоме свято — подумали у колективі. Але, водночас, і чисельне, бо представниць прекрасної статі у селах багато. Тож, які вони нині сільські жінки? Може, дехто ще уявляє їх вщент зайнятими на полі, із сапкою у руках і хустиною на голові. Та, як з'ясувалося, технології нині запанували й у селі, кардинально змінивши побут людей, передусім, чарівних представниць.
З миловидною жінкою й цікавою співрозмовницею познайомились у Смерекові. Світлана Анатоліївна Клочко уже 30 років працює завідувачем місцевої бібліотеки. Змалку, як і, мабуть, кожна дівчина мріяла стати акторкою, тож думала вступати у Дніпропетровське училище культури, на акторський факультет. Проте перепоною стала віддаль. Світлана закінчила Львів-ське училище культури і мистецтв. А свою мрію втілює в організованих святкових і тематичних виступах, виконує різні ро-
лі у виставах. Її професійна діяльність все ж пов'язана зі сценою. Після виступу одна бабуся так і наголосила: «Світланю, маєш дар!».
— На роботі я живу, насолоджуюсь книгами, котрі мене щодень оточують. Дуже люблю читати, особливо історичну літературу. Захоплююся маленькими відвідувачами, такими оригінальними і цікавими, бо з ними дуже цікаво, завжди відкриті й щирі, горнуться до тебе, як курчата до квочки, — ділиться пані Світлана.
Про таких, як Світлана, у селі кажуть, де посієш, там і вродиться. Так і вона встигає скрізь. Разом із чоловіком виховала двох дітей. Старша дочка Василина працює вчителем історії у Смереківській школі, син Володимир служить у Національній гвардії, навчається в Академії внутрішніх справ у Києві. Прийняла у сім'ю зятя й невістку, плекає двох допитливих і цікавих онучат Станіслава (на світлині) і Софію.
Тож як мама і бабуся, пані Світлана мусить скрізь встигнути й усьому дати лад. Влітку робочий день розпочинається о 6-й годині. Попорала немалу господарку, зварила їсти і на поле, а далі — у бібліотеку, ввечері знову на поле. 30 сотих городу обробляє власноруч. А сіє і садить, окрім картоплі, асортимент овочів і щоразу любить експериментувати, щось запозичити. Огірки, наприклад, сіє різних сортів і з різними періодами стиглості. Особливо добре сіяти огірки у Зелену суботу (напередодні Зелених свят),так кажуть старожили – і така практика справді позначається на гарному врожаї. «Все, що виростила своїми руками, — капуста, огірки, перець, помідори, баклажани, особливо люблю цвітну капусту – приношу додому і консервую на зиму, щоразу беру якісь нові рецепти й уже перевірені старі. Люблю, як за святковим столом збирається уся родина, оце і є найбільше свято й особлива радість.
Пані Світлана співає у церковному хорі, сестриця при церкві. Разом з іншими жіночками прибирає у храмі, доглядає за клумбами на подвір'ї. Коли виникає потреба, збирає гроші на своєму окрузі. Допомагали смереківчани учасникам АТО, хворим на лікування. У числі перших зі села Світлана Ана-толіївна як член ВО «Батьківщина» була на Майдані у час Революції Гідності. Активну громадську позицію завжди займав її батько Анатолій Джурик, нині уже покійний, якого неодноразово обирали депутатом сільської ради, районної, членом виконкому.
За словами пані Світлани, нинішній побут сільської жінки значно легший, аніж раніше. «Якщо є газ і вода, то можна зробити усі комфортні умови у помешканні. У селі люди нині мають усю побутову техніку, яка значно полегшує життя. Моя мама виховувала шестеро дітей, і найважче, що я запам'ятала, це було носіння води з криниці. А сім'я — велика, треба було і зварити, і попрати. Побут був важким, але усе встигали. А нині жінка у селі має чимало помічників хатньої роботи, але чомусь інколи бракує часу».
Тож нинішні жінки села вже не так пригнічені побутом. Звісно, у них значно більше сільськогосподарських клопотів, бо такий стиль життя. Але вони до цього загартовані. Вміють і завзято працювати, й корисно відпочивати. А як треба, то й четвертий кут удома триматимуть — лиш би Бог дав здоров'я.
Уляна ЛАЩІВСЬКА.
