Легенда про виникнення Жовківки (Жовкви)
У польському місті Красноставі Люблінського воєводства традиційним стало проведення конкурсу «Легенди Красноставської землі». Серед відзначених учасників ХІ конкурсу (2004) була учениця з села Жовківки Агнешка Мирослав за твір «Легенда про виникнення Жовківки» (колишня назва Жовква – родинне гніздо Жолкевських, село входить до Красноставського повіту). Пропонуємо цю легенду в перекладі з польської мови.
Давним-давно, за горами та лісами, на мальовничій місцевості Люблінщини росли гарні ліси: листяні, соснові та мішані. Від переважаючих видів дерев або рослин отримали назви прилеглі до Жовквки села Красноставського повіту: Дуб’я, Вільховець, Чиста Дубина, Маковисько. З найдавніших часів ліси викорчовували для розширення орної землі. Серед них знаходилась місцевість, котра належала Якубу, що славився здібностями травника. Його родина займалася збиранням трав із лугів, пасовиськ і лісових полян. Всі навколишні мешканці, як бідні селяни, так і багаті магнати, дуже часто зверталися до Якуба з проханням допомогти собі або хворим родичам. Якуб, хоча й був бідним, за надану допомогу плати не брав. Вдячним був за все, чим люди могли йому віддячитися: їжу, одяг і навіть добре слово. Прохачів завжди дивувало оточення оселі Якуба. Починаючи від ранньої весни і до пізньої осені, довкола росло багато жовтих квітів та різного зілля: первоцвіт, календула, жовтець, кульбаба, люцерна, деревій, підбіл, кровавник і чимало інших золотистих прикрас лугів, полян, назви котрих знав тільки Якуб. Чутки про знаменитого травника-цілителя дійшли до двору короля Владислава Ягелли, дружина якого була дуже хвора. Володар не шкодував коштів для винагороди придворних лікарів. Та почувши про травника-цілителя, відправив до нього своїх підданих. Яким же було його здивування, коли посланці повернулися самі. Передали слова Якуба: «Хай король приїде з білоголовою, а я постараюсь з усіх сил допомогти». Володар був дуже розгніваний з приводу непослушності підданого, але для своєї коханої дружини готовий був зробити все.
Було літо, король доклав зусиль, щоб дорога для його коханої була якнайменше важкою. Вибрав найзручнішу карету і найшвидших коней. В дорозі королева сумно дивилася на оточуючі золотисті лани збіжжя («жовті квіти») і раптом знепритомніла. Король уже хотів покарати побиттям власника бідної садиби за всі незручності поїздки, але раптом втратив мову, побачивши Якуба. Селянин поглянув на королеву, подав пригорщу зілля, розповів, як його запарювати і вживати. Володар подякував і поїхав. Яким же було його здивування, коли королева почала одужувати. На знак подяки подарував Якубові чималі землі на Люблінщині, а його самого назвав Якубом з Жовкви (від жовтих квітів). Якуб дуже дбав про землі та підлеглих, а його багатство швидко примножувалося. Його потомки Миколай і Станіслав були дуже прив’язані до цієї гарної мальовничої місцевості. Після отримання Станіславом посілості під Львовом, його син, також Станіслав, побудував чудове місто-фортецю, котре через сентимент до назви «родового гнізда» назвав також Жовквою. Для їх розрізнення використовували назви: Стара Жовква і Нова Жовква. Посілість коло Львова дуже швидко переросла родову місцевість розмірами і розкішшю. Вкінці ХVІІ ст. Жовкву на Люблінщині, як меншу, Олександр Жолкевський назвав здрібніло «Жовківка». Дуже швидко ця назва прижилася і збереглася донині.
Легенду розшукав і переклав із польської Ярослав СЕРКІЗ
