Головна Історія Селище Іваньки на Львівщині – історія, зрошена кров’ю кращих синів і дочок...

Селище Іваньки на Львівщині – історія, зрошена кров’ю кращих синів і дочок нашого народу

332
0

Спільна соборна молитва за Україну, за перемогу над ворогом у нинішній війні

До 75-річчя страдницьких і героїчних іваньківських подій і 30-річчя від початку щорічного молитовного пошанування цієї сторінки нашої історії

Що є для нас, нинішніх українців, Україна?!

Насамперед — це історія, зрошена кров’ю кращих синів і дочок нашого народу, що уже впродовж століть стікає на жертовник свободи і незалежності рідної Вітчизни і сьогодні, доповнюючи ту криваву чашу майже щоденною кров’ю наших воїнів у нинішній війні з московським загарбником.

Це святість усіх наших національних світочів, провідників народу, що своєю відданою працею, жертвуючи життям, творили націю і вели її до духовного культурного і матеріального поступу.

Це відомі і невідомі могили наших героїв, що розкидані у всіх куточках нашої землі, які закликають нас пам’ятати їхні подвиги і бути гідними продовжувачами ідеї державної самостійності.

Тому кожний громадський захід, який розкриває нам сторінки нашої героїчної історії, зокрема таких, як історія іваньківської землі, є на сьогодні, в час війни, особливо важливим.

Іваньки не одинокі серед значної кількості місцевостей у нашій Галичині, оповитих чи трагічною долею, чи героїчною славою, але Іваньки поєднали в собі ці обидві прикмети української історії — трагедію і героїзм, закликаючи нащадків усвідомлювати та пам’ятати про це.

Про Іваньківські трагічні і героїчні події писалося і говорилося уже не раз, і вони відомі, та все таки коротенько варто нагадати.

Від початків створення УПА тут, у колишньому невеликому поселенні на межі Сокальського і Жовківського районів, завжди, у меншій чи більшій кількості перебували її відділи, набувши особливої активності у 1944 році, коли в північній частині Львівщини організаційно викристалізувалася бойова одиниця — Воєнна округа (ВО) «БУГ» і її військовий штаб (ВШВО), де шефом штабу став угнівчанин Мирослав Онишкевич, а командиром округи — Василь Левкович.

Саме в цю пору московські загарбники розгорнули широку боротьбу проти УПА і на знищення мирного населення.

Тоді, 28 серпня 1944 р., оточене московською ордою село Іваньки конало у страшному смертоносному полум’ї, вкриваючи жаром, трупами тварин і попелом свою рідну землю, лягаючи незагойним болем на душі вцілілих іваньківчан. А наступного дня, 29 серпня 1944 р., біля уже спаленого села відбувся один з найбільших боїв УПА з більшовицькими загарбниками, які у кількості 10 тисяч солдат, шукаючи повстанські загони, рушили зі східної сторони, від Діброви (Салашів) в сторону Іваньків, водночас обстрілюючи ліс з північної і південної сторін (від Карова і Гійча) з важкої артилерії. На той час повстанські загони (у кількості одного куреня, курінний «ЕМ») відійшли в глиб лісу, в сторону місцевості, що зветься «Перехрестя», і ріки Болотні, зайнявши там оборонну позицію. Бій почався зранку і тривав до ночі. Впродовж дня наступ повторювався десять разів, і всі десять було відбито, ліквідовано кілька сотень живої сили загарбника.

Нам, нинішнім поколінням, оточеним всяким побутовим комфортом, нелегко уявити собі тих повстанців, які і в мороз, і в негоду, і часто в голоді, не маючи гідного покриття над головою, впродовж років, переважно просуваючись лісами, не здавали бойових позицій.

Обличчя війни завжди однакове — злоба, ненависть, страх, плач, стогін, кров… Хоча частина людства цього не бажає, інша частина цього пране. І щоб спинити цю частину людства, нині московського окупанта, також потрібна жертва — кров. Маємо її майже щодня на східному фронті і мусимо це усвідомити: іншого шляху захисту рідного краю немає.

Як не намагається російсько-імперська ідеологія, як і раніше комуно-московська, а ще раніше царська, всіма засобами, включаючи і московське православ’я, маніпулюючи наївною свідомістю значної частини українців, стерти з їхньої свідомості національну пам’ять: фальсифікувати історію, зневажити українських національних героїв — нічого вдіяти не може. Прийшов час — перед нинішніми поколіннями розкрилась вели-ка історична Правда. І знову кращі сини і доньки українського народу, наслідуючи визвольні традиції минулого, піднялися на захист Вітчизни, виступивши мирним фронтом проти диктаторського режиму на історично доленосному Майдані і прямо з Майдану рушили добровільним військовим формуванням на схід України, у смертоносний бій з московським загарбником, захищаючи рідну землю.

І знову — святі могили покривають українську землю від Сходу до Заходу, і лежать у них ГЕРОЇ, утверджуючи жертовність і непереможність українського народу, тверду непохитність у відстоюванні своєї свободи і незалежності. Вони — сучасні герої — продовжувачі нашого довготривалого визвольного процесу, започаткованого в минулому столітті воїнами УГА і УПА. І борються вони з тим же ворогом — одвічним московським загарбником. який, ще з князівських часів, загарбницьким, хижацьким оком зазіхає на українську землю, але спроби марні.

Нинішнє покоління, уже позбувшись радянської пропаганди, реально, фізично відчуває смертоносний подих московського загарбника і на цьому фоні — велич, героїзм і національну вагу подвигів усіх наших сучасних і минулих борців, що ставали на захист рідного краю. Вклонімося їм —вони гарант незалежності держави України.

Хоча ми живемо далеко від нинішнього фронту, не відчуваючи гарматних вибухів, пам’ятаймо, що мусимо завжди бути готовими стати у ряди захисників рідної Вітчизни, плекаючи у собі найвище громадянське почуття — почуття патріотизму. Але те високе почуття у свідомість людини само не прийде, його треба безупинно кожному новому поколінню заново прищеплювати. Такою є логіка нашого суспільно-національного життя. Серед різних виховних заходів вагомим вкладом у вихованні високих національних почуттів є спільні соборні молитви, але ті, які освячують нашу справедливу боротьбу і прищеплюють українцям високе почуття любові до України і готовності її боронити.

Такою спільною соборною молитвою уже впродовж тридцяти років і є молитва на іваньківській землі.

Тут, на цьому клаптику іваньківської землі, ми, завжди зібравшись з різних околиць нашого краю, не знаючи один одного, але освятивши наші серця і душі спільною молитвою за перемогу над споконвічним ворогом, наповнюємось духовною силою, здатною протистояти будь-яким ворожим зазіханням.

І щира молитва, і хвилююча народна пісня, і запальний патріотичний вірш, і глибоко проникливі духовно патріотичні проповіді священиків: все це, що становить нашу національну духовність, міцно западає в серця і душі учасників іваньківської соборної молитви.

Степан Івасейко

У неділю, 29 вересня 2019 р., о 13.00 год., в с. Іваньках, біля каплиці Покрову Матері Божої відбудеться спільна соборна молитва за Україну, за перемогу над ворогом і за здоров’я наших воїнів.

Запрошуються священники, різні творчі, співочі колективи і всі охочі взяти участь у спільній молитві, всі, кого болить серце за долю України.