16 червня у Львові відбудеться прощання з чотирма військовослужбовцями, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Місто попрощається з Віталієм Максимцем, Дмитром Кобановим, Олегом Руденком та Петром Теленьком. У Львівській міській раді закликали мешканців та гостей міста долучитися до церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Чин похорону Віталія Максимця, Дмитра Кобанова та Олега Руденка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно об 11:30 на площі Ринок проведуть загальноміську церемонію прощання. Віталія Максимця та Дмитра Кобанова поховають на Голосківському кладовищі, на полі №34-В, а Олега Руденка — на Янівському кладовищі, на полі №16.
Чин похорону Петра Теленька відбудеться об 11:00 у храмі Пресвятого Серця Христового на вулиці Диктовій, 2. Поховають воїна на Ряснянському кладовищі на вулиці Лукасевича.
Петро Теленько
Петро Теленько (03.02.1983 — 02.06.2026) був львів’янином. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №44 імені Тараса Шевченка та ліцеї №38 Львівської міської ради, згодом здобув професійну освіту у Вищому професійному училищі №63 м. Львова.
Працював охоронцем у ТзОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», а також ковалем на приватних підприємствах. За словами рідних, Петро був працьовитим, добрим і чуйним, понад усе цінував родину та любив тварин, завжди був готовий допомогти тим, хто цього потребував. Особливе місце у його житті займала ковальська справа, яку він щиро любив і майстерно виконував.
У 2026 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого спеціального батальйону «Берлінго» Сухопутних військ Збройних Сил України. У Петра Теленька залишилися дружина, мати, донька, сестра, племінники та родина.
Віталій Максимець
Віталій Максимець (21.10.1985 — 12.06.2026) — уродженець міста Шептицький Львівської області. Навчався у середній загальноосвітній школі №9 м. Львова, згодом здобув фахову освіту у професійно-технічному училищі.
Рідні згадують Віталія як добру, щиру, віддану й небайдужу людину, яка завжди підтримувала близьких і не відмовляла у допомозі. З дитинства він захоплювався футболом, грав за футбольні клуби Львівщини, любив дітей, природу та садівництво, мріяв про власну справу в аграрній сфері. Особливе місце у його житті займав вірний домашній улюбленець, про якого він дбав із великою любов’ю.
Віталій був учасником Антитерористичної операції. Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому, Північно-Слобожанському та Херсонському напрямках у складі «Спецпідрозділу Тимура» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У Віталія Максимця залишилися син, донька, дружина, сестра, тітка, племінники, родина, друзі та побратими.
Олег Руденко
Олег Руденко (20.06.1971 — 05.06.2026) був львів’янином. Навчався у Ліцеї №52 Львівської міської ради, а професійну освіту здобув у професійно-технічному училищі №53 м. Львова. Проходив строкову військову службу.
За словами рідних, Олег був працьовитою, відповідальною та наполегливою людиною з технічним складом розуму. Захоплювався роботою з металом, виготовленням ножів і замків, любив створювати речі власноруч, вирізнявся майстерністю та винахідливістю. Одним із найбільших досягнень свого життя вважав будинок, який збудував власними руками. У вільний час любив кататися на велосипеді, цінував активний спосіб життя та спілкування з рідними.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Служив на Донецькому та Дніпропетровському напрямках у складі 762-ї окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. В Олега Руденка залишилися донька, сестра, племінники та четверо онуків.
Дмитро Кобанов
Дмитро Кобанов (10.09.1984 — 05.06.2026) — уродженець села Старичі Львівської області. Навчався у закладі дошкільної освіти №26 Львівської міської ради, середній загальноосвітній школі №27 м. Львова імені Героя Небесної Сотні Юрія Вербицького, далі — у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Також Дмитро навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Автомобільний транспорт» та на юридичному факультеті Львівської комерційної академії (тепер — Львівський торговельно-економічний університет). Працював водієм-експедитором в Акціонерному товаристві «Укрпошта», а згодом — в українсько-англійському спільному підприємстві ТзОВ «Галка ЛТД».
Рідні розповідають, що Дмитро був спокійним і розсудливим, захоплювався механікою, любив риболовлю та відпочинок на природі. У 2025 році він став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів, боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Миколаївському та Дніпропетровському напрямках у складі 51-го батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сил підтримки Збройних Сил України. У Дмитра Кобанова залишилися батьки, двоє синів, дружина, сестра та родина.
