У середу, 18 листопада, у Львові відбудеться прощання з трьома військовослужбовцями — Ярославом Протасевичем, Олександром Дорошенком та Мар’яном Тизьом, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян і гостей міста долучитися до церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно о 11:40 на площі Ринок проведуть загальноміську церемонію прощання. Олександра Дорошенка та Мар’яна Тизя поховають на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Ярослава Протасевича — на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.
Мар’ян Тизьо (29.08.1980 — 18.06.2024) — львів’янин. Навчався у середній загальноосвітній школі №32 м. Львова, згодом — у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва». Проходив строкову військову службу. Працював майстром із монтажу вентиляційного та повітротехнічного обладнання.
Рідні згадують Мар’яна як добру, відповідальну та чуйнішу людину, яка завжди була готова допомогти близьким і друзям. Він захоплювався мисливством і риболовлею, мріяв після перемоги пройтися Карпатами разом із найближчими друзями. У 2023 році став на захист України від російського вторгнення. Служив на Донецькому напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. У Мар’яна Тизя залишилися мати, сестра, племінники та інша родина.
Ярослав Протасевич (25.09.1972 — 11.11.2026) — львів’янин. Закінчив Львівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів №82, далі навчався у ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради. Професію столяра здобув у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва». Проходив строкову військову службу, працював у сфері фермерського господарства за кордоном.
За словами рідних, Ярослав був добрим і спокійним, дуже любив своїх племінників. Захоплювався футболом, сам грав у цю гру. Мав талант до малювання і був вправним художником. У 2026 році приєднався до лав Збройних Сил України, служив у складі 703-ї окремої бригади підтримки інженерних військ Сухопутних військ ЗСУ. У Ярослава Протасевича залишилися сестра, тітка, двоюрідні сестри, племінники та родина.
Олександр Дорошенко (02.03.1994 — 12.11.2026) народився в місті Ізмаїл Одеської області. Навчався в Ізмаїльській гімназії №8 з початковою школою, а згодом — у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут», де здобув ступінь магістра за спеціальністю «Галузеве машинобудування» та продовжив навчання в аспірантурі.
Працював інженером-конструктором у ТзОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», пізніше займався модернізацією котлів на теплоелектроцентралях. Згодом працював спеціалістом із віртуального проєктування та будівництва (VDC) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Планіт».
Рідні характеризують Олександра як добру, чуйнішу, ввічливу та цілеспрямовану людину з широким кругозором, допитливістю, раціональним мисленням і гарним почуттям гумору. Він завжди дбав про інших, був відданим близьким. Захоплювався музикою, колекціонував вінілові платівки, грав на гітарі, любив читання, кіно, театр і подорожі. Мав другий розряд із шахів. Понад усе цінував родину та любив Україну.
У 2025 році Олександр став на захист Батьківщини від російського вторгнення. Служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, виконував завдання на Північно-Слобожанському, Запорізькому та Дніпропетровському напрямках. В Олександра Дорошенка залишилися батьки, дружина, троє сестер, бабуся, тітка та родина.








