Головна Герої 20 листопада Львів проведе в останню дорогу військових Миколу Марценюка, Владислава Котелевського,...

20 листопада Львів проведе в останню дорогу військових Миколу Марценюка, Владислава Котелевського, Романа Богатирчука та Євгена Антоненка

0
0
20 листопада Львів проведе в останню дорогу військових Миколу Марценюка, Владислава Котелевського, Романа Богатирчука та Євг…

У п’ятницю, 20 листопада, у Львові відбудеться міська церемонія прощання з військовослужбовцями Миколою Марценюком, Владиславом Котелевським, Романом Богатирчуком та Євгеном Антоненком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян та гостей міста долучитися до жалобних заходів і утриматися в цей час від розважальних подій та святкувань.

Прощання з Миколою Марценюком розпочнеться о 09:30 у храмі святих Володимира і Ольги на вул. Симоненка, 5а. О 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбудеться чин похорону всіх чотирьох полеглих воїнів.

Після богослужіння, орієнтовно об 11:40, на площі Ринок запланована загальноміська церемонія прощання. Владислава Котелевського, Романа Богатирчука та Євгена Антоненка поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна). Миколу Марценюка спочиватиме на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.

Владислав Котелевський (07.05.1999 — 20.11.2024) народився у селі Шевченківське Запорізької області. Навчався у Трудовій гімназії Новомиколаївської селищної ради, згодом здобув професійну освіту у відокремленому структурному підрозділі «Ногайський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного». Працював молодшим оператором в акціонерному товаристві «Концерн Галнафтогаз».

Рідні згадують Владислава як добру, щиру, надійну, життєрадісну та турботливу людину, яка вирізнялася оптимізмом і щирою усмішкою. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, захоплювався риболовлею, футболом та автомеханікою. У 2024 році став до лав захисників України, боронив державу на Донецькому напрямку у складі 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. У Владислава Котелевського залишилися дружина, донька, брат і родина.

Роман Богатирчук (09.12.1991 — 22.08.2025) був львів’янином. Навчався у середній загальноосвітній школі №72 Львова, далі опановував фах у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище». Працював автомеханіком на приватних підприємствах.

За спогадами близьких, Роман був доброю, веселою, товариською, турботливою та життєрадісною людиною. Любив риболовлю, цікавився кулінарією, з великою теплотою ставився до тварин. У 2023 році став на захист України від російського вторгнення, служив на Донецькому напрямку у складі 141-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. У Романа Богатирчука залишилися мати, дружина, дві доньки, сестра та родина.

Євген Антоненко (17.10.1983 — 21.05.2026) народився в місті Покровськ Донецької області. Навчався у місцевій середній школі, проходив строкову військову службу. Працював столярем на приватних підприємствах, займався деревообробкою та виготовленням виробів із деревини.

У 2025 році Євген став на захист України від російських окупантів. Служив на Донецькому напрямку в лавах 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, обороняючи територіальну цілісність та суверенітет держави. Після себе він залишив друзів і побратимів.

Микола Марценюк (18.12.2000 — 14.07.2026) був львів’янином. Навчався у ліцеї №46 імені В’ячеслава Чорновола Львівської міської ради, згодом здобув фах маркетолога у відокремленому структурному підрозділі «Технічний фаховий коледж Національного університету „Львівська політехніка“». Працював кур’єром у ТОВ «ГЛОВОАПП УКРАЇНА».

Близькі розповідають, що Микола був доброю, життєрадісною, товариською, сміливою та чесною людиною. Любив подорожувати, цікавився музикою, активно долучався до волонтерської діяльності. Мав багато амбітних планів і мрій, особливе місце у його житті посідали віра в Бога та любов до України. Мріяв створити міцну християнську родину та виховувати дітей, був люблячим і турботливим сином.

У 2025 році Микола став на захист Батьківщини від російської агресії. Служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, виконував завдання на Північно-Слобожанському, Донецькому та Дніпропетровському напрямках. У Миколи Марценюка залишилися батьки, хрещені та родина.