Головна Герої Ще одного воїна Бог покликав до свого легіону

Ще одного воїна Бог покликав до свого легіону

157
0

Сьогоднішні події на сході нашої країни вже давно вийшли за межі антитерористичної операції.  Там точиться справжня війна, радше бійня. Щоденно нам із екранів телевізора повідомляють про кількість жертв путінського терору. Гинуть молоді хлопці, стають каліками старші воїни. Чимало крові українських героїв пролилася за нашу землю, за єдину, суверенну, неподільну Україну. А скільки ще її проллється? Та, попри все, бійці стійко стоять на своїх рубежах.

Чуючи тужливі звуки мелодії «Пливе кача», сльози самі собою накочуються на очі від жалю за загиблими з усієї України. Ми гірко сумуємо  за непоправимими втратами молодого цвіту нашої держави.

Минулої неділі уся прогресивна громадськість Європи, та і не тільки її, вийшла на акції підтримки жертв трагедії у Волновасі, що біля Донецька. Марші солідарності боротьби з тероризмом відбулись у великих містах нашої країни, у центрах європейських країн – Мілані, Лондоні, Парижі тощо, навіть у далеких Індонезії та Австралії, де плакатами, вигуками мітингарі засудили агресивну  політику Путіна та його поплічників, яка призвела до смертей ні в чому невинних мирних людей. А днем раніше Жовківщину знову сколихнула звістка, яка озвалася великим болем у серці – болем за земляка, за молодого сина, брата, чоловіка, друга, побратима, за жовківчанина. Гіркий присмак непоправної втрати прийшов із зони АТО — із селища Станиця-Луганська. Ми не хочемо вірити, свідомість відмовляється сприймати цю страшну правду. Але… Смерть, як результат жорстоких реалій, знову дісталася жовківських теренів…

Живим ланцюгом та навколішки люди  зустрічали  кортеж із домовиною 27-річного мешканця Малехова Тараса Дороша. Чоловік ще у травні добровільно пішов до лав батальйону служби міліції «Львів». Після навчання вирушив до зони проведення АТО. Загинув сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення 14 січня, неподалік селища Станиця-Луганська від кулі снайпера, яка пройшла між пластинами бронежилета. До батьківського дому Тараса супроводжували бійці батальйону «Львів», з котрим він ніс службу, керівництво ГУМВС України у Львівській області, рідні, друзі та сусіди.

Попрощатися з Героєм до сільського Народного дому прийшло більше тисячі людей. Труну з тілом Тараса  пронесли вулицею Новою по трасі Львів-Київ. Односельці загиблого разом з небайдужими львів’янами утворили вздовж дороги живий ланцюг. Люди тримали в руках запалені свічки, синьо-жовті прапори з траурними стрічками, безперервно скандуючи «Герої не вмирають!», «Героям слава!». Молоді хлопці обабіч траси стояли зі хоругвами з траурними стрічками, а дівчата встеляли дорогу живими квітами. Хочеться підкреслити один епізод, який чомусь запам’ятався найбільше — одна старша пані, понад яку проносили труну Тараса, клякнула на холодний асфальт, тим самим підкресливши шану і повагу загиблому. А  небо цього дня було сонячним і безхмарним, немов подаючи нам знак: Бог його покликав до себе так скоро,  бо, мабуть, він потрібен там більше.  Наступного дня погода різко змінилася, пішов дощ…

Усю дорогу — від дому до кладовища — труну на своїх плечах несли Тарасові бойові побратими — бійці батальйону «Львів». Заупокійну службу за загиблим відсужили у Соборі Пресвятої Богородиці більше двадцяти священнослужителів. Опісля героя поховали на сільському кладовищі.

Голова сільської ради Володимир Сеньковський згадує: «В одній із своїх відпусток Тарас говорив нам: «Краще я сам туди піду і помру за вас, тільки б ніхто більше не бачив, що там твориться». Він був дуже порядним чоловіком, півтора року тому одружився, але з дружиною Уляною так і не встигли народити дітей. Ще у нього залишилася молодша сестра Анна-Марія і батьки. Ніхто не може згадати про нашого Тараса поганого. В зону бойових дій їздив три рази».

«Сьогодні, в цей скорботний для нас всіх день, ми проводжаємо в останню путь Тараса Дороша, якого невблаганна смерть вирвала з наших рядів. Війна завжди забирає найкращих, а Тарас був одним з кращих воїнів батальйону. Бойові товариші цінували його за сміливість і рішучість. Він ніколи не боявся брати на себе відповідальність. Тарас загинув на самому злеті життя, у розквіті сил. Пам’ять про нього залишиться у наших серцях назавжди», — сказав у прощальному слові  начальник Головного управління МВС України у Львівській області Дмитро Загарія.

Пані Мирослава, жителька Малехова: «Наш Тарасик був дуже активною людиною. У церковному житті завжди першим приймав участь. Коли почалася революція на Майдані, з перших днів з гідністю захищав свободу своєї країни там. Пізніше з місцевим священнослужителем о. Ігорем їздив усюди, допомагав усім, хто в чому потребу мав. Це уже вчетверте він поїхав на Схід. Будучи на різдвяні свята вдома, говорив: «Я їду, щоб повернутися з перемогою». Але, на жаль, не дочекався. Він з дитячих літ ріс на християнських засадах, патріотизм у них закладено в крові, адже їх родина була вивезена на Сибір за часів радянської влади. Вічна пам’ять йому й вічна слава Герою!».

За сумлінне виконання службових обов’язків 20 грудня воїн-міліціонер був нагороджений Почесною грамотою ЛОДА. Сержант міліції Тарас Русланович Дорош посмертно представлений до Державної нагороди, а громадські активісти виступили з ініціативою назвати його іменем вулицю у селі Малехові.

Вічна слава героям, полеглим у боротьбі за рідну землю! Пам’ять про них вічно житиме у наших серцях. Слава Україні!

Зоряна ГУМНИЦЬКА,

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.