У п’ятницю, 13 листопада, у Львові відбудеться прощання з військовослужбовцями Іваном Главним, Любомиром Гідеєм та Олегом Чверенком, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Львівська мерія закликає мешканців та гостей міста долучитися до церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Прощання з Любомиром Гідеєм розпочнеться о 9:30 у храмі Володимира і Ольги на вулиці Симоненка, 5. Чин похорону усіх трьох воїнів запланований на 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Приблизно об 11:30 на площі Ринок відбудеться загальноміська церемонія прощання.
Захисників поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній.
Іван Главний (20.01.2000 — 09.11.2026) родом із села Сомівка Харківської області. Навчався у Сомівській філії комунального закладу «Зачепилівський ліцей» Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області, згодом опановував фах у професійно-технічному училищі №88 у селищі Магдалинівка Дніпропетровської області. За спогадами рідних, Іван був доброзичливим, відкритим і життєрадісним, захоплювався риболовлею, природою, активним відпочинком і багато уваги приділяв фізичній формі.
Він брав участь в Операції Об’єднаних сил. Після початку повномасштабного вторгнення продовжив службу, обороняючи територіальну цілісність і суверенітет України на Донецькому та Луганському напрямках у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сухопутних військ Збройних Сил України. За службу був відзначений відзнакою командувача військ оперативного командування «Схід». У Івана Главного залишилися мати, син, брат, сестра та інші рідні.
Любомир Гідей (21.08.1977 — 26.03.2024) народився у селі Шоломиничі Львівської області. Закінчив Шоломиницький заклад загальної середньої освіти І ступеня Городоцької міської ради, далі здобував професію тракториста-машиніста широкого профілю в державному навчальному закладі «Погірцівське вище професійне училище». Згодом продовжив освіту у Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони.
Після проходження строкової служби працював у будівельній галузі на приватних підприємствах. Рідні згадують його як щиру, турботливу, відповідальну й життєрадісну людину, яка була активним сім’янином, любила спорт, музику, гру на музичних інструментах і тварин.
З початком повномасштабної війни Любомир став до лав захисників України. Він обороняв державу на Донецькому напрямку у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Після нього залишилися мати, дружина, донька, син, дві сестри, брат та інші близькі.
Олег Чверенко (07.04.1969 — 02.11.2026) народився у Бориславі Львівської області. Навчався у Бориславському закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів №1, а професію електрогазозварника здобув у «Бориславському центрі професійної освіти». Після строкової військової служби працював водієм автотранспортних засобів у товаристві з обмеженою відповідальністю «НЕО-ТРАНС».
За розповідями рідних, Олег був веселим, активним та життєрадісним, мав чітку проукраїнську позицію, глибоко цікавився історією України та своїх предків і називав себе націоналістом. Особливе значення для нього мали слова із «Заповіту арійської людини», а серед улюблених пісень була «Тихо прийшов, тихо пішов».
Він був учасником АТО, а з початком широкомасштабної агресії знову став до зброї. Продовжив обороняти Україну під час битви за Київ, на Південно-Слобожанському та Херсонському напрямках у складі 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України та 140-го окремого центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Згодом проходив службу у військовій частині А4001 та Стрийському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Олег Чверенко відзначений низкою нагород, зокрема нагрудним знаком «Доброволець» голови Львівської обласної військової адміністрації, медалями «За оборону рідної держави», «За гідність та патріотизм», «За відданість боротьбі», нагрудним знаком «Боєць/ветеран ДУК ПС 2014» та орденом «Лицарський хрест добровольця». У нього залишилися мати, дружина, сини, донька, сестра, побратими та родина.
