Головна Коротко Про людину і її захист

Про людину і її захист

160
0

(Не будь байдужим!)

Гортаючи сторінки газети "Відродження", не часто зустрінеш матеріал, в якому б розглядалися проблеми із життя інвалідів, людей, що позбавлені здоров’я, та все ж змушені нести весь тягар житейського буття нарівні з фізично здоровими людьми. Марно пояснювати очевидне: хвора людина живе неповноцінно, а, відтак, живе лише частинка її душі. Вона не може бути повністю адаптована в соціальній сфері. А від того її духовні потреби залишаються не реалізованими: проводячи більшу частину життя в чотирьох стінах домівки, в ній пригнічується і вмирає та краща половинка, якою обдарував її Господь.

В Україні існує організація інвалідів, яка працює над подоланням тих перешкод, що ускладнюють життя людей з особливими потребами з тим, щоб вони могли вести належний спосіб життя і брати участь у всіх його проявах. І вирішити цю проблему дуже просто: прибрати сходи, пороги, а, натомість, зробити пандуси. Вже кілька років минуло, як Верховна Рада прийняла Закон про безбар’єрність (стаття 9 Конвенції ООН про права інвалідів), який дуже повільно, важко впроваджується в життя. На вулицях рідко побачиш людину, яка пересувається на милицях чи на візку. І це не тому, що таких людей немає, а тому, що відсутні умови для їхнього перебування в громадських місцях.

У європейських країнах людина-інвалід має доступ до всіх об’єктів інфраструктури: в адміністрацію, в лікарню, в магазини, банкомати, пошту… Там інваліди живуть повноцінним життям: відвідують театри, супермаркети, просто прогулюються… Для них нема проблеми дістатися на будь-який поверх до своєї квартири, зайти у громадський транспорт, щоб дістатися до місця роботи чи навчання.

Я, автор цих рядків, хотіла би, щоб мене почули в керівних органах нашого району. Зокрема, в місті Дубляни, де я проживаю. Час від часу щось у нас будується, відкриваються нові об’єкти побуту, прокладаються нові асфальтові дороги та тротуари… Місто Дубляни по благоустрою виходить на одне з перших місць у районі. Це радує. Та чому і сьогодні потреби інвалідів залишаються без уваги — все ті ж сходи, пороги та вузенькі двері…

Ми прагнемо в Європу. Чому ж не рівняємося на неї? Чому топчемо Гідність людини, яка потребує подвійного соціального захисту?

Ольга Буднікова,

м. Дубляни.

Від редакції. Сподіваємось на реакцію проблеми та чекаємо Ваших відгуків, шановні читачі. Водночас друкуємо чергове творче надбання авторки.

УКРАЇНА У ВОГНІ

І знов в жадобі лютий Каїн

Іде на брата. Та в руках

Уже не вила він тримає —

Він кулю в серце посилає,

А навкруги панує жах.

Подоба Гітлера зловісна

Над Україною нависла…

Гібрид "імперії велікой"

Прийшов, як злодій, чорна тать,

"Меншого брата усмірять…"

Палає Схід… В тривозі Захід…

Та ми одна, соборна суть!

Жертовна кров стікає з плахи —

Так за свободу тяжко платим,

Торуючи в майбутнє путь.

Нехай бушують "Урагани",

Із "Градів" ллється чорна лють,

Нехай стікають кров’ю рани —

Ми на коліна вже не станем,

Бо нас нащадки прокленуть!