У житті завше є місце для добрих справ та шляхетних вчинків. Все залежить, мабуть, від нашого світосприймання та рівня свідомості. Маючи щиру душу та благородні наміри, обов’язково здивуєш оточення, змусиш захоплюватися та брати приклад.
Про стан жовківського парку нам чути та й бачити доводилось неодноразово. І те, що потребував він втручання чиїхось дбайливих рук, теж усі розуміли. Та словами усе й закінчувалось.
Але одного разу все змінилось. Якось хтось у компанії, що проводила дозвілля у парку, задався запитанням уголос: "А чи мусимо ми сидіти у такому непривабливому місці? Хіба не заслуговуємо на краще?".
Невимушений клич усі присутні сприйняли як заклик до дії. Невдовзі самоорганізація парубків набула обрисів реальних справ. До неї долучилися й інші мешканці Жовкви, представники різних політичних сил, підприємці, ставши учасниками доброчинної акції під умовною назвою "Облаштуємо наш парк".
Зона відпочинку жовків’ян почала змінюватися на очах. Захоплені працею добровольців-активістів, мешканці-сусіди приносили їм гарячі напої та бутерброди, підтримували добрим словом. І робота спорилася. Насамперед було очищено парк від усілякого непотребу, а надалі змінив свій вигляд головний атрибут парку — місток через річку Свиню. Сьогодні — це не просто міст — це витвір мистецтва. По ньому не лише приємно пройтись — є на що подивитись: добротно вистелений дошками перехід, оригінальні перила із кованим кріпленням у вигляді в’ючих гілок, розфарбовані плити основи, а з двох боків — захисні металічні вироблені стовпчики. Привертає увагу одна із опор перил, обладанана своєрідною кольчугою із великої кількості копійок різних номіналів. Приємного зеленого кольору набули всі паркові лавочки, на яких попередньо замінили зламані планки.
Зі словами великої вдячності активним жовківцям, які побажали залишитись невідомими, задаємося запитаннями-роздумами: яка ж бо велика справа — суспільно-корисна праця, як багато, незважаючи на усі об’єктивні та суб’єктивні негаразди, можна зробити усією громадою; то чому не почати вже завтра, адже скільки у нашому спільному домі залишеного, занедбаного, незавершеного…
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
