Як наступають Різдвяні свята, відразу веселіє душа, бо народився Спаситель світу — маленький Ісусик. І тоді, 6 січня, від хати до хати біжать колядники, сповіщають цю новину кожному: “Христос ся рождає!”.
Цього року 7 січня фольклорний колектив Жовківського районного Народного дому “Джерело Розточчя” вирушив на схід України також колядувати.
Приємно вражена й тим, що до нашої поїздки доклалося багато небайдужих людей, одні допомагали фінансово, інші — пальним, треті — продуктами для військових, а мій брат Петро Бурило вчинив дуже гідно — віддав свою машину, оскільки сам не зміг поїхати. Відтак сердечно дякую голові Жовківської РДА Надії Щур, міському голові Петру Вихопню, приватному підприємцю Петру Петрусю, директору Любельської шахти Ярославу Гумену, Василю Верещаку, Володимиру Босому, священику с. Замочку о. Ярославу, голові сільської ради села Гійче, а також жителям сіл Гійча, Деревні, Замочка, котрі напекли пампушків та зібрали продукти, шкарпетки для наших військових. Наш колектив відправився у Донецьку область колядувати на запрошення начальника управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації та за сприяння голови Донецької ОДА В. Жебрівського.
Дорога до Слов’янська була нелегкою. Проте вже 8 січня ми колядували у цьому місті. Тут дуже гостинно нас зустріла начальник управління культури і туризму Аліна Певна та координатор Всеукраїнського проекту “Рушникова доріжка: Схід і Захід — разом”. Після теплої і смачної вечері нас поселили в гуртожиток Слов'янського коледжу.
Наступний день, на Степана, ми розпочали з коляди на блокпостах Слов'янська, Семенівки, Краматорська, де, окрім колядок, вгощали наших військових пампушками та іншими гостинцями, за які отримували велику вдячність.
Дуже теплою та сердечною стала наша культурно-військова зустріч із бійцями батальйону “Львів”. Наші віншування та коляду вони сприймали як домашній подарунок. Деякі чоловіки не стримували сліз, тому ми своєю колядкою намагалися запевнити їх, що народження Ісуса — це народження Світла, Тепла і Любові, тому вони незабаром повернуться додому, і знову буде все гаразд.
Хвилюю-чим став концерт у спортивно-кінному клубі “Алюр”, де вершники разом зі своїми скакунами зупинилися лише для того, аби послухати наші колядки і поглянути на барвисте фольклорне вбрання, що справді виглядало у засніжений день на Донеччині дуже яскраво.
Цього дня ми також виступили із повною програмою у Будинку культури смт. Рай Городок. Жителі селища чекали на нас понад дві години. Проте ввійшли в зал, нас зустріли бурхливими оплесками та разом заколядували “Добрий вечір тобі”. Цього дня ми стали учасниками фестивалю “Колядує Схід і Захід”, де нас також зустрічали начальник управління культури Аліна Певна, керівник відділу культури Слов'янського району Олена Міляновська та директор Будинку культури Наталя Гудєва. У культурній програмі взяли участь 7 художніх колективів цього ж таки Будинку культури.
Після двогодинного концерту та повернення у Слов'янськ ми відбули екскурсію по тих місцях, звідки загалом розпочалася війна на Донбасі.
Валентина Лимаренко — добрий екскурсовод та знавець історії міста, його культурно-мистецьких сторінок, розповіла нам про місцеві реалії та події, поділилася враженнями від поїздки на Жовківщину і загалом погодилася бути нашим гідом упродовж усього перебування на Донеччині. А далі ми поїхали у дитячий відпочинковий табір Святогірська. Після вечері ми колядували для працівників табору. А наступного дня — екскурсію по табору провела сама директор Людмила Кучма. Тут теж нам довелося виступити перед дітьми з різних регіонів Донеччини, що відпочивали у таборі. І якщо сказати, що ми просто колядували, значить нічого не сказати. Варто було бачити яскраві очі дітей та щирі усмішки, а в деяких — котилися по щоках сльози…!
А потім ми вирушили зі Слов'янська через Волноваху до Маріуполя. Через обов'язкові зупинки на блокпостах ми таки добряче запізнювалися до Маріуполя. Ми приїхали пізно ввечері. На в'їзді в місто на нас чекала землячка Надія Умриш, вона супроводила до площі, де найвитриваліші маріупольці таки дочекалися.
Наша гучна коляда лунала далеко-далеко, здавалося, аж зірки тремтіли від неї. Було видно, як зупиняються біля площі машини, виходили з них люди і слухали наші дзвіночки та спів. Приємно вразили й деякі глядачі, які опісля говорили, що вперше чують наживо справжню українську колядку, торкалися наших автентичних барвистих костюмів та довго не відпускали нас від себе.
Далі ми поїхали до військового батальйону “Донбас”. І саме ця поїздка, на мою думку, була унікальною. Оскільки в батальйоні служать чоловіки в основному з Донеччини, дехто з них справді ніколи не чув колядок, і для нашого колективу було за честь голосити їм вість про народження Ісусика через коляду. Ми також привезли їм наші пампушки та теплі шкарпетки. Без сліз не можна було колядувати, але й колядувати зі сльозами — не можна, тому ми наповнили свої серця любов'ю, радістю і передали все це тим, хто з гордо піднятою головою та міцно тримаючи зброю, пішов захищати нас від російського ворога. А на Сході України таки війна.! І якщо хтось запитає, чи нам не було страшно, скажу, що страшно не буває тільки тому, хто лежить на дивані і дає поради, як і що робити.
Окрім колядок, ми віншували. Тому після слів “А за тую коляду дайте нам щось на дорогу” бійці таки засміялися і звичайно запросили нас на вечерю. Скажу чесно, все, чим вгощали, було дуже смачним. Особливо, печений власноруч хліб. Повертались назад трішки зморені, але таки щасливі. Ніяких двояких відчуттів. Наша коляда підняла дух у бійців, які ще довго разом із командиром не хотіли розходитись.
Наступного дня нас запросили на телебачення, зокрема директор українського Громадського телебачення Андрій Кіор на прямий ефір на Першу українську програму. Розмовляли про українські традиції, фольклор, колядували та віншували для глядачів Донецької області.
Поколядували ми перед глядачами у Палаці молоді. Адже вдруге сюди нас запросили для вручення подарунків від адміністрації Маріуполя із вдячності за наш приїзд, яке виконав керівник відділу культури і туризму Олександр Чаїн.
Наші 17 концертів, які загалом ми провели у Донецькій області, були насичені програмою, що складалася із віншівок та колядок, які виконують жовківчани під час новорічно-різдвяних свят.
Поверталися додому іншим шляхом, через Запоріжжя і Вінницю, щасливі і задоволені, що виконали свою маленьку місію. Наш автомобіль їхав різними дорогами, які подекуди знищила війна, подекуди негода… Погодні умови мінялися дуже часто — то дощ, то сніг, то ожеледиця, але на серці було сонячно…
Учасниками нашого колективу стали працівники закладів культури Жовківського району — Богдан Бовшик, Наталя Полоцька, Галина Дорош, Мирослава Мандрик, Тарас Мудрий, Богдан Брунець та ін.
Одним із наших головних вітань на Донеччині стало найпоширеніше “Христос Рождається”! І якщо дехто запитував “А как ответить?”, це означало, що ми були на правильному шляху, й відповідали “Славімо його”!. У цьому була головна місія нашої мандрівки на схід України.
Галина Фесюк, керівник відділу культури і туризму Жовківської РДА.
