Російські керівники і політики мають чимало нагальних проблем у власній країні, але за історичною інерцією не можуть відвести своїх очей та язиків од сусідньої держави — України. І нині, незважаючи на власні втрати та нерозуміння російських матерів за що гинуть їхні сини, продовжують нарощувати військову міць на наших кордонах, допомагаючи водночас терористам і зброєю, і живою силою. А так звані ополченці з «ДНР» та «ЛНР» чи не щодня вчать нас, як жити мовою «Градів» та мінометів.
Нам часто доводиться чути різноманітні декларації та коментарі декотрих надміру активних російських громадян з приводу правопорядку в Україні.
А що вже турбуються наші сусіди про загнаних у мало не мовне гето етнічних росіян, ба всіх російськомовних громадян України — не переслухати. Після таких запальних промов, якийсь довірливий іноземець і справді може подумати, ніби українські націоналісти тільки те й роблять, що скрізь і завше затикають роти бідолашним і приниженим нацменшинам, особливо тим, хто з російським язиком у роті. Але самі московські пани так не думають. О-о, вони-то добре знають, що мають російськомовні громадяни в Україні, та що мають україномовні в Росії.
А взагалі-то, ми незалежні, принаймні так твердимо всьому світові, бо маємо свого герба і прапора та право на іноземні позики. Лише просимо затикати вуха, коли чуєте, що літаки наші, гвинтокрили і ракети майже не літають — бракує пального; гармати не стріляють, бо дорогі снаряди, зате самі по собі ті снаряди — ух! — як грімко вибухають. І кіна власного нема, і грошей на книжки не вистачає. Кругом біда. Але, як любить казати телеведучий пан Л. Канєвський, то вже інша тема. Сьогодні головна наша тема: закликати наших сусідів — настирних російських пропагандистів — до… патріотичних діянь. Так-так, до подвигів у власній країні. Ото й кажу вам, шановні гості: навіщо вам наші справи й атрибути?… Краще подбайте про свої… скажімо, про назви населених пунктів у Росії.
Як подає нам Інтернет-видання «Власти.нет», посилаючись на газету «Новые известия», молодь не хоче жити в селах «с карикатурными и нецензурными названиями», а змінити назву непросто. Легше виїхати кудись подалі, що вона й робить. Цей дискомфорт професійно аналізує психолог Ольга Маховська.
Зважаючи на це, хочемо запитати: от ви, пане Лужков, маєте багато влади, грошей та енергії, то як можете миритися з назвами підмосковних сіл «Бухловка», «Пьянкино», «Дурыкино», «Блядищево», «Дрочево», «Педрилово», «Сосково», «Парашино», «Мочилы»? Це ж усе-таки область неабияка — носить ім’я столиці. (Просимо вибачення у читачів, але то офіційні назви у державному реєстрі та на в’їзді до сіл).
Любителів чи то пак захисників російської словесності зацікавлять населені пункти «Мусорка» в Ульяновській області, «Чуваки» — у Пермській, «Голодранкино» — в Челябінській, «Отхожее» — в Тамбовській, «Муходоево» — в Бєлгородській, «Большое Бухалово» — у Вологодській, «Писькино» — в Івановській, «Козлы», «Куёкнуло», «Мошонка», станція «Остолопово», деревня «Говнище» — у Тверській, «Дешёвки», «Мошонки» і «Дураково» — в Калузькій, «Попки», «Лобок», «Сопляково», «Блохи», «Опухлики» — у Псковській, город «Дно» (недалеко від Пскова), «Первое…» і «Второе Матюково» — в Тульській, «Какино» — в Нижегородській, «Хренище», «Хреновое» — у Воронезькій, «Долбенкино» — в Липецькій, «Мошонки» — в Калузькій, «Попки» — у Волгоградській, «Вагина» — в Тюменській, Дураково — ще у Вологодській, Козявкино, Старые Черви, Новопозорново — в Кемеровській, Дураки — в Красноярському краї та інші.
Назви сіл чи міст — справа сер-йозна. «Поговорка о том, что «как вы лодку назовете, так она и поплывет», относится и к географическим названиям», — зазначає керівник Центру психологічної та соціальної медицини Євгеній Шапошніков. Він стверджує, що «эмоционально-поведенческий статус человека напрямую связан с названием места, в котором этот человек проживает». Адже «люди, живущие в поселке Попкино или на Дураковской улице, будут подсознательно испытывать чувство глубокого дискомфорта. Особенно проявляется это в подростковом возрасте, когда до всего есть дело, и внешнее обрамление жизни очень существенно».
Не менш стурбована такою картиною дописувач видання «Агументы.ру» Надія Попова. У статті «Мартышкин хутор жаждет перемен» вона нише: «Все первые годы советской власти неблагозвучные названия заменяли на нейтральные. Первым официальным переименованием, которое прошло в полном соответствии с советским законодательством, стала смена названия деревни Запердяжье на Цветково. А следом деревня Дрянная превратилась в Дружную, Дураково — в Орлы, Херовка стала Красной Пристанью. Деревушка Негодяиха хотела стать Сталино. Но стоп… По каким-то соображениям Негодяиха получила отказ. И переименовалась во Львово. Рабочий поселок Растяпино стал Дзержинском. Поменяли свои названия Пердуново, Погулянки и Ссакино. Но нелепых названий от этих перемен меньше не стало. И сегодня на просторах России есть деревня Самодуровка (как в Башкирии, так и в Саратовской области). Новая Самодуровка «прописалась» в Пензенской области. Еще в России есть более десятка деревень с душеным названием Собакино: в Пензенской области, Ивановской области, в Удмуртии. А также в Калужской, Орловской и Кировской областях. А вот люди, живущие в этих деревнях, как могут называться? Собакинцы? Или собакчане? Или просто гавгавцы?».
Ненормативна топоніміка в Росії має давні традиції. За підра-хунками В. Д. Назарова, «Неполное изучение источников ХV-ХVI веков позволяет выявить для того времени 67 русских топонимических названий (около 0.1 %), производных от обсценой лексики, например, речки: Блядея; Еботенка, Наебуха и Ненаебуха; волость Елда; пустоши Пердилово, Пердухино, Пердунова, Хуярово, Пезделёво-Долгое, Пиздино, Пиздоклеин починок; починки Пердунов и Пердякин; деревни Пердуново (две), Мандино, Пезделка, Пизденково, Пиздюрино, Хуйково, Ебехово, Поиблица; селища Мудищево, Бздунишка; овраги Блядейский отвершек, Пересеря; местности Бздихина поляна и урочище Бздихино» (Вікіпедія).
Проте вчений-історик із Московського державного університету Д. Володіхін вважає, що «менять такие названия — ханжество», бо «в них видна национальная психология». Погодимося: національна психологія тут справді «присутня». Підтвердженням тому є непоодинокі протести старшого покоління проти будь-яких змін.
«Сучкино», «Херовку», «Ибаково» і «Поздютки» вже перейменували. Та, як зауважує заступник декана історичного факультету того ж МДУ А. Власов, тільки в середній смузі Росії залишається понад 120 населених пунктів із «неблагозвучными названиями». NEWSru.com слушно додає: «…переименовать Блядищево или Лохово мешает бюрократия».
Авжеж, перейменувати населені пункти нелегко: треба виправити мапи, довідники, печатки, адреси, таблички на будинках, прописку… Та й у російському законодавстві така зміна через неблагозвучність не прописана.
То що, пане Лужков, може, вдарите своєю знаменитою кепкою об землю та візьметеся за діло?… Бо знайти сіл-побратимів до вищезгаданих «деревень» буде нелегко. Не завадить попросити моральної підтримки і в діаспори, особливо у російських організацій України. У вас же налагодилась нечувана взаємодопомога та солідарність. Ви їх так полум’яно вмієте закликати і націлювати!… Але хіба тільки Лужкова це стосується? Широченне поле для діяльності тут має і президент, і прем’єр, і Держдума Росії. А то все їх цікавить наше поле, страх як переживають за Україну та «по-братньому» її повчають, як жити. Ось уже скільки часу після анексії Криму у Донецькій та Луганській областях…
Обращение жителей села БЛЯДИЩИ к Президенту МЕДВЕДЕВУ
Исследования психологов показывают, что россияне, живущие в населенных пунктах с нецензурными или просто некрасивыми названиями, которые вызывают у них заниженную самооценку и комплексы, нередко «сбегают» в более «приличные» места. Тем не менее, в Подмосковье до сих пор стоят, например, «обитаемые» села Педрилово, Бухловка и Пьянкино, в Тверской области — Большое и Малое Лохово, в Калужской области — Дешевки, в Ивановской — Писькино…
…Дела здесь у нас таковы,
что может дойти до кровищи,
когда не поможете Вы
страдальцам селенья Блядищи!
Хоть камень на шею да в пруд:
соседи, как дети в мартышку,
в нас пальцами тычут и ржут —
ещё бы, их мелочь-сельчишко
(ей-богу, не взглянешь без слёз —
четыре косые избёнки,
увязшие насмерть в навоз)
зовётся «БОЛЬШИЕ МОШОНКИ»!
Но, сколь ни задрипан на вид
мошонковец сольно и в куче,
«БОЛЬШИЕ МОШОНКИ» звучит
«БЛЯДИЩ» горделивей и круче!
Такая обида — хоть плачь
да пей день деньской без закуски
на козьем помёте первач…
…Короче, чтоб мощно, по-русски,
не спиться большому числу
блядищевцев от стыдобищи,
мы просим Вас — дайте селу
названье БОЛЬШИЕ БЛЯДИЩИ!…
Московская область:
Дураково (Медынский р-н)
Дураково (Жуковский)
Дуреевская (Шатурский)
Дуркино (Малоярославецкий)
Дурнево (Дзержинский)
Дурнево (Можайский)
Дурнево (Тарусский)
Дурниха (Раменский)
Дурноклин (Малоярославецкий)
Дурово (Износковский)
Дурово (Малоярославецкий)
Дурово (Гагаринский)
Дурово (Жуковский)
Дурыкино (Солнечногорский)
Дурыкино (Можайский)
Дурышкино (Пронский)
Олекса ПАЛІЙЧУК.
