Щороку на Спаса з усіх сусідніх сіл – Ілова, Борусова, Стільська, Горішнього і Долішнього, Гранок-Кутів і Дев‘ятник на Миколаївщині Львівської області – ішли прочани на відпуст до Боринич
За легендою, у лісі, біля кринички, німій дівчинці явилася Матір Божа й промовила до неї: «Іди в село і розкажи про все, що ти бачила». Дівчина оздоровилася й заговорила. На цьому місці люди поставили капличку й щороку дотепер збираються на відпуст за духовним і фізичним зціленням.
З Єлова ціла процесія з фанами й піснями навпростець ішла через ліс до Боринич. А нас, як «віпів», везли: звечора вуйко мостив сіно на кузові ЗІЛа, і зрАня діти й сусіди всідалися вздовж бортів. Баба їхала в кабіні, аби їй по лісовій дорозі «душу не витрісло», а нам наказувала «сидіти каміньцьом і не вставати, аби си голови не попровалювали».
По глибоких ямеґах на дорозі трясло так, що можна було всі зуби перерахувати, але ми, діти, від того тільки тішилися.
Далі вужчою дорогою йшли бором углиб до каплички. По обидва боки лісової стежки сиділи гендлярі, які продавали образИ, молитовники і те, чого діти найбільше чекали кожного року, – лизаки на паличці, різнокольорові коралі з тіста й бамбальони на ґумці (китайські йо-йо нехай заховаються!).
Цілу дорогу ми просили бабу купити бодай щось, але чули, що «перше треба вистояти відправу, помолитисі, набрати водиці, священники мают нас покропити, а тодийка вже купувати».
Усю відправу ми зазирали, чи не все ще спродали, і чекали, коли вже нарешті «будут кропили».
Дорога додому, здавалося, уже була рівна як шкло: на шиях у кожного висіло по два-три разки кольорових хлібних вервиць, руки й волосся були липкі від солодких когутиків, а яскраві бамбальони на ґумці літали по дитячих головах.
P.S. Кошиків з яблуками й грушками дитяча пам‘ять не зберегла
