Уже стало традицією в с. Мокротині кожного року у другу неділю серпня їхати до Полянської каплиці та символічних могил на Молебень та Панахиду борцям за волю України. У попередні роки відвідували це святе місце переважно колишні жителі цього райського куточка на землі. За 64 роки виросло вже неодне покоління полянців, то ж їдуть уже нащадки.
У період національно-визвольного руху, в умовах іноземної окупації, село Поляни було одним із центрів визвольної боротьби. Важкодоступ-на місцевість посеред лісу сприяла створенню повстанського гнізда. Ще за німецької окупації тут створювались боївки самооборони, вівся вишкіл бойовиків, а далі організовувались сотні УПА, курені та ІІ Військова округа.
Важко було московським окупантам утверджувати радянську владу у цьому бандерівському краї. Більшовики були змушені направити сюди каральний загін, озброєний автоматами та кулеметами, постійно вести облави та обшуки, і у другій половині серпня 1945 р. на постій до криївки в урочищі Діл зі Львова привезли викрадених зі шпиталю поранених повстанців. Їм була потрібна медична допомога. Зі Старої Скваряви була покликана повстанська медсестра, пс. "Марійка", котра професійно виконала свою роботу, а повертаючись на квартиру, мала зустріч із більшовицьким оперативником, ст. лейтенантом Ярмохеном. Вона ще на початку війни була завербована до НКВС і вірно служила зайдам. Вона докладно розказала Ярмохену про місце криївки, кількість осіб, наявність зброї та ін.
Наступного дня, вранці каральні органи під керівництвом оперуповноваженого РВ НКВС лейтенанта Кульбашного оточили місце постою, і зав’язався бій, який тривав 35 хв. У нерівному бою загинув курінний УПА "Холодноярці" Маговський Олександр 1915 р. н., м. Львів, пс. "Град", чотовий УПА Пелех Василь, 1910 р. н. з Мокротина, пс. "Воробець", Тягнибок Михайло, 1910 р. н., м. Львів, стрілець УПА, пс. "Сава", Придаткевич Петро 1926 р. н., с. Конюхи Козівського р-ну Тернопільської обл., стрілець УПА, пс. "Боярин" і дві дівчини з Полян, котрі принесли повстанцям їсти, це Кунта Мирослава 1928 р. н. і Радик Пелагея 1914 р. н. Були чутки, що двом пораненим повстанцям вдалось утекти.
У 1949 р. в с. Мокротині було, під тиском зброї, організовано колгосп ім. Сталіна, а у Полянах рільничу бригаду. Проте полянці не поривали зв’язку з повстанцями.
Після падіння Берліна радянська влада спрямувала всі сили на подолання визвольного руху в Україні. Сили були нерівні. УПА не мала жодної підтримки зізовні, й повстанський рух було придушено, а так звані неперспективні села знищені. До таких сіл належали і Мокротинські присілки Поляни і Копанка.
На місці бою Мокротинський "Меморіал" у 1993 році висипав могилу і поставив дубовий хрест, а також відновили каплицю.
10 серпня ц. р. релігійна громада с. Мокротина відправила біля каплички Молебень до Матері Божої, а біля могили — Панахиду за упокій борців, що віддали своє життя за волю і незалежність України. Священик о. Василь Крушельницький виголосив високопатріотичну промову, діти продекламували вірші, а хор церкви виконав низку патріотичних пісень, зокрема про Полянську каплицю, написану головою сільського осередку "Меморіал" Василем Кунтим. (Див. нижче).
Стоїть у Полянах каплиця
Стоїть, стоїть у Полянах каплиця,
Як свідок знищеного тут села.
Давно не чути подиху сільського,
Лиш вітер з бур’янами розмовля.
Прислів:
О, Мати Божа, у Полянській каплиці
Тобі приносим замучені серця,
Як нас в Сибірі, тюрмах мордували,
Ти нам завжди надією була.
Дзвінок, дзвінок дітей не кличе в школу,
Сліду якої теж давно нема,
Не повертаються сюди лелеки,
А пустка серце крає, розрива.
Прислів:
Стоїть, стоїть каплиця-сиротина,
Хоч вже на волі, та завждм сумна,
Лиш раз у рік до неї ми приходим, —
Вона чекає нас щодня.
Прислів.
Михайло ПАХОЛОК.
