1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області, у сім’ї греко-католицького священика Андрія Бандери і доньки священика Мирослави Глодзинської народився Великий Провідник українського народу – Степан Бандера.
Важко переоцінити роль Степана Бандери у творенні української нації. Адже саме з його іменем асоціюється ціла епоха національно-визвольної боротьби. Впродовж 30 років Степан Бандера був активним учасником та провідником визвольного руху, основоположником низки політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад. Його громадсько-політична, організаційна та публіцистична діяльність багатогранна і, дуже важлива саме сьогодні. Своє життя, талант і працю він повністю присвятив ідеалам боротьби за визволення України. Таку ж дорогу обрали його брати і сестри та інші родичі.
Від усіх теоретиків українського націоналізму Бандеру відрізняє те, що він був перш за все практиком. Поки всі говорили і роздумували, Бандера розробляв стратегію визволення України і щоденно втілював її. Він перетворив своє життя на боротьбу, тому сама його біографія може сказати нам більше, ніж томи праць про національну ідею. Для України важливо, що існувала така людина дії і чину, людина, за якою йшли тисячі, і сотні тисяч.
Перш ніж вимагати від інших, треба було самому стати прикладом безоглядного чину. Отож, найважливіші віхи його діяльності, що перетворили Бандеру в символ і прапор визволення українців:
1. Розбудовував ОУН у Калуському повіті і відповідав за розповсюдження підпільних видань на Західній Україні.
2. Із 1932 року був заступником Крайового провідника ОУН, зазнавши п’ятьох арештів за антипольську діяльність.
3. У 1933 році ініціював резонансну шкільну акцію! У боротьбі за душу української дитини з виданням і поширенням 98 тисяч листівок та 6 тисяч відозв. У листівці йшлося: «Українські батьки й матері! Ми мусимо перейти від оборони до рішучого наступу проти польського панування, то є проти польської держави й польського Духа на всіх ділянках нашого життя, в першу чергу в школах». У відозві зазначено: «Молоді друзі! Українські школярі!»…не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба».
4. На знак протесту проти Голодомору, організованого Москвою, як керівник Крайової Екзекутиви ОУН у жовтні 1933 року дав розпорядження про атентат московського консула у Львові. У результаті Микола Лемик убив розвідника НКВД О. Майлова, привернувши таким способом увагу світу до геноциду українців у комуністичній Росії. На Варшавському процесі Бандера сказав: «Я сам про цей атентат вирішив…. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив П’єрацького…», «але – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли мова йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати».
5. За наказом С. Бандери 15 червня 1934 року Г. Мацейко здійснив атентат на польського міністра внутрішніх справ Б. П’єрацького на знак протесту щодо нестерпного становища українців у Польщі, зокрема пацифікації краю.
6. З наказу С. Бандери Я. Карпинець виготовив повітряні балони для переправи і розкидання оунівських відозв на Східній Україні, а відтак було створено організаційний зв’язок і похідні групи на ці терени.
7. Ініціатор боротьби з місцевими відступниками – прислужниками («хрунями-угодовцями») польського режиму. Як наслідок – убивство директора львівської гімназії І. Бабія та Я. Бачинського (1934 р.).
8. Ініціатор створення «зелених кадрів»: у зв’язку з посиленням польського терору члени ОУН ма-ли перейти у глибоке підпілля і вести з окупантами непримиренну боротьбу, об’єднуючись у збройні партизанські загони. Одне з їхніх завдань – визволення заарештованих членів ОУН. Цей проект передував зародженню УПА.
9. Перетворення Варшавського і Львівського судових процесів (1935–1936 рр.) на трибуну проголошення націоналістичних ідей і демонстрацію непохитної і незламної поведінки. Як наслідок – поразку перетворено на перемогу ідеї національного визволення та свободи. ОУН збагатилася 20 тисячами членів, що протистояли двом імперіям – польській і московській. Під час тих процесів авторитет і популярність С. Бандери так зросли, що народ почав складати про нього пісні і легенди.
10. За час понад п’ятирічного ув’язнення (13 вересня 1939 року у воєнному хаосі втікає з тюрми) провів 3 протестних голодування по 9, 13 і 16 днів.
11. У лютому 1940 року після ідеологічних конфліктів із А. Мельником (зокрема, орієнтація останнього на зв’язки з Німеччиною) створено Революційний Провід ОУН
на чолі з С. Бандерою, з якого згодом виросла УПА. 3 квітня 1941 року у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН С. Бандеру одноголосно обрано Головою Проводу.
12. 30 червня 1941 року у Львові проголошено Акт відновлення Української Держави. С. Бандера був співавтором тексту, ініціатором його оприлюднення та взяв на себе відповідальність за його суть перед німецькою окупаційною владою. Як наслідок – 5 липня 1941 року арешт і нацистський концтабір Заксенхаузен до 27 вересня 1944 року.
13. 1945 року С. Бандеру разом із Р. Шухевичем та Я. Стецьком обрано до Бюра Проводу ОУН. На вимогу Проводу і задля безпеки життя С. Бандера виїздить за кордон, аби розбудовувати там частини ОУН, зокрема їхню військову спроможність для боротьби у Краю.
Степан Бандера був передусім душею, що матеріалізувалася і в
житті, і після його смерті у мільйонах убитих, живих і ще не народжених його наступниках. Його душа дала назву народові – бандерівці, а Львів і досі називають Бандерштатом – містом Бандери.
БАНДЕРИЗАЦІЯ МАЙДАНУ – НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНИ
З 21 листопада 2013 року в серці столиці діє новітня Запорізька Січ – Євромайдан. Тут зібралися лицарі духу, які готові боронити свою землю, свій народ, які мають честь і гідність, а тому не дозволять поставити себе на коліна.
З перших днів головним гаслом Майдану стало бандерівське «Слава Україні! Героям слава!». Таке просте і незаперечне пошанування національних святинь – України та її найкращих дітей. На жаль, згодом на Майдані пролунало і друге бандерівське гасло «Слава нації! Смерть ворогам!». Пролунало, як заклик до повстання всього народу на захист від ворожої орди, що грубою силою та беззаконням хотіла відібрати дім у господарів, забрати свободу у вільних. Цей заклик, врешті став вироком для всіх, хто насмілився здійняти руку на святе.
Бандеризація майдану неминуче приведе до націоналізації всієї України. І цей процес є надважливим ще й тому, що відбувається винятково методом внутрішнього переродження кожного з нас. Не нав’язаний ззовні, але так затребуваний в сучасному світі, Бандера знову народжується в наших серцях. З кожним днем все більше людей стають свідомими того, що хочуть жити по-іншому, в справедливій державі. І ця спрага правди і справедливості робить нас жертовними та мужніми у боротьбі за її перемогу. Труднощі об’єднують нас, бо внутрішні та зовнішні вороги змушують сподіватися лише на себе.
Бандера завжди волів орієнтуватися на власні сили. Це спонукало мобілізувати внутрішні резерви і потуги української нації, не чекаючи примарної допомоги й улесливих обіцянок та обдурювань ззовні. «Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути і втримати свою незалежність».
Сьогодні Україна повинна утвердитися як держава, а українці – як нація. Ми повинні відбутися не юридично, як 1991-у, а фактично. Проте, сьогодні для цього замало тільки нашого бажання. Ситуація вимагає рішучих дій та жертовності. «Хоч які великі жертви – боротьба конечна», – казав Провідник, бо без тієї жертовної боротьби неможливодосягнути найвищої мети і цілі – утвердження незалежності України, в яку Степан Бандера фанатично вірив. Ця віра, не думка, не переконання, а фанатична віра стала стрижнем національної ідеї у ХХ столітті, вона передалася наступним поколінням і ця ідея є безсмертною, бо ґрунтується на найвищих моральних цінностях – любові до Бога й до своєї рідної землі.
У ХХІ столітті вона лише чекала духовного підкріплення, щоб відродитися з новою силою і доконечно воплотитися в життя. На підтвердження своїх думок, наведу слова Степана Бандери зі статті «Ідея і людина в ідеологічному русі»: «В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї — творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму — творять його живий, діючий організм. В періоди кількісного послаблення, зменшення людського ресурсу автоматично зменшується дія, зменшуються розміри безпосередньої боротьби. Але якщо збережена живучість, притягаюча сила ідей руху, що жевріє хоча б у малих клітинах і в незначних проявах боротьби, ховає в собі велику потенціальну силу, яка у відповідних обставинах спалахне великим полум’ям і розгорнеться у могутній революційний рух».
Зважаючи на це, розуміємо, що національна ідея, виразником якої був Степан Бандера, не загинула разом із Провідником. Вона просто перебувала в законсервованому вигляді, але тепер знову починає підживлюватися значним ресурсом людських кадрів. Сьогодні вона запалює нових борців за Україну, ідея націоналізму творить новітню бандерівську армію. Яка зможе здійснити мрії попередників і звільнити Україну від окупантів. Тому об’єднуймо свої сили заради високої мети, набираймо снаги від землі героїв, щоб будувати велику і сильну українську Україну!
Марія ІВАНЕЦЬ.
