У суботу, 10 жовтня, у Львові відбудеться прощання з трьома військовослужбовцями — Миколою Подольним, Олегом Лавриненком та Юрієм Галадієм, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада просить львів’ян і гостей міста долучитися до церемоній пам’яті та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Прощання з Юрієм Галадієм розпочнеться о 09:30 у храмі Покрови Пресвятої Богородиці на вул. Личаківській, 175. Чин похорону Миколи Подольного запланований на 10:00 у церкві «Преображення» на вул. Фабричній, 21. О 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбудеться чин похорону Юрія Галадія та Олега Лавриненка.
Загальноміська церемонія прощання з трьома полеглими захисниками пройде на площі Ринок орієнтовно об 11:30. Поховають воїнів на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вул. Пасічній.
Микола Подольний (10.09.1990 — 28.09.2026) народився у Дніпрі. Навчався в Дніпровському науковому хіміко-екологічному ліцеї Дніпровської міської ради, згодом здобув освіту за спеціальністю «Хімічна технологія» в державному вищому навчальному закладі «Український державний хіміко-технологічний університет», де також опанував спеціальність «Хімічні технології органічних речовин». Пізніше навчався у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка Всеволода Лазаряна за спеціальністю «Програмне забезпечення систем».
Він працював розробником у ТзОВ «Глобаллоджик Україна». За спогадами рідних, Микола був відкритим, щирим, турботливим і чуйним, вирізнявся внутрішньою стійкістю та патріотизмом. Був люблячим чоловіком і батьком, дбав про безпеку та комфорт родини, навіть перебуваючи далеко. З перших днів повномасштабної війни займався волонтерською діяльністю, допомагаючи тим, хто потребував підтримки. Цікавився ІТ-технологіями, інженерією, розробкою та програмуванням дронів, любив технічну літературу й нонфікшн, прагнув застосовувати знання на практиці. Обожнював подорожі й разом з дружиною мріяв побачити світ, а особливе місце в його житті посідав син, з яким намагався проводити якомога більше часу під час відпусток.
У 2024 році Микола став до лав оборонців України. Він захищав територіальну цілісність і суверенітет держави на Південно-Слобожанському напрямку у складі 21-го окремого полку безпілотних систем «Kraken 1654» Сухопутних військ Збройних Сил України. У Миколи Подольного залишилися дружина, син, мати та батько.
Олег Лавриненко (11.06.1970 — 06.10.2026) був львів’янином. Навчався у ліцеї №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради. Вищу військову освіту здобув за кордоном, де освоїв фах льотчика-штурмана.
Рідні згадують Олега як щиру, добру, порядну та товариську людину, яка вміла підтримати інших і створити довкола себе теплу атмосферу. Він був людиною твердих переконань, тримав слово, цінував близьких і дружбу. Любив свою родину, був турботливим чоловіком, батьком і дідусем, надійним братом та вірним другом. Захоплювався футболом, волейболом і тенісом, любив кулінарію та подорожі.
У 2024 році Олег став на захист України від російського вторгнення. Служив у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка Сухопутних військ Збройних Сил України, де виконував бойові завдання на Південно-Слобожанському, Дніпропетровському та Запорізькому напрямках. Після себе він залишив дружину, двох синів, внуків, сестру та рідних.
Юрій Галадій (30.04.1987 — 04.10.2026) також був львів’янином. Навчався у середній загальноосвітній школі №42 м. Львова, а згодом вступив до Української академії друкарства, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Комп’ютеризовані технології видавництва та поліграфії» та отримав кваліфікацію спеціаліста.
Юрій працював водієм у приватному підприємстві «НТА — Незалежне телевізійне агентство» та в ТзОВ «Інформаційне агентство ЗІК». Близькі описують його як щиру, доброзичливу та надійну людину, завжди готову прийти на допомогу. Найбільшою цінністю для нього була родина — він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, відзначався цілеспрямованістю, витримкою і внутрішньою силою. Юрій любив спорт, був відданим уболівальником футбольного клубу «Карпати», захоплювався риболовлею, відпочинком на природі та збиранням грибів, особливо цінував час, проведений із сином.
З початком повномасштабного вторгнення Росії він добровільно став до війська. Боронив Україну на Південно-Слобожанському, Луганському та Донецькому напрямках у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. За службу був відзначений медаллю Міністерства оборони України «За поранення», нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та коїном 3-ї окремої штурмової бригади.
У Юрія Галадія залишилися дружина, син, мати, сестра та родина. Для них він назавжди залишиться люблячим батьком, коханим чоловіком і сином, надійною опорою, а для побратимів — вірним другом і братом, прикладом мужності, стійкості та незламності.
