Прикордонник Андрій, родом із Тернопільщини, пройшов важкі бої на Харківщині та Донеччині, отримав поранення, а нині продовжує службу на Львівщині у відділенні інспекторів прикордонної служби «Угнів».
До повномасштабного вторгнення Росії Андрій працював на меблевій фабриці: спочатку в Тернополі, а потім вісім років у Польщі оператором обладнання. Каже, що робота подобалася, а вільний час він присвячував родині й про військову службу не замислювався.
24 лютого 2022 року Андрій перебував за кордоном і про початок війни дізнався з телевізійних новин. Після цього вирішив повернутися додому, бо, за його словами, не міг залишатися осторонь, коли Україна потребує захисту. У березні 2022 року він приїхав в Україну і вже за кілька днів вступив до лав Державної прикордонної служби України. Дружина та донька проводжали його зі сльозами, а він намагався їх заспокоїти, наголошуючи, що захист країни — це обов’язок.
Після навчання Андрій у складі прикордонної комендатури швидкого реагування Харківського прикордонного загону виконував бойові завдання поблизу державного кордону. Він згадує, що російські війська нищили цивільну інфраструктуру, зокрема школи та дитячі садки. Прикордонники допомагали місцевим мешканцям із продуктами та газовими балонами, адже люди в прикордонних селах часто жили в підвалах через постійні обстріли.
Згодом Андрія відправили на Донеччину, у район поблизу Бахмута. Там, за його словами, штурми тривали безперервно вдень і вночі. У грудні 2023 року під час одного з таких штурмів він зазнав поранення: позиції прикордонників накрив ворожий вогонь, і осколки посікли йому ноги. Спершу Андрій навіть не усвідомив, що поранений, доки побратим не помітив кров. Військовослужбовець самостійно наклав турнікет і вирішив виходити з позиції пішки, оскільки евакуація була неможливою. Під обстрілами та в тумані, кілька разів падаючи й відчуваючи оніміння ніг, він зміг дістатися до своїх.
Після лікування та реабілітації Андрій повернувся до строю. З жовтня 2024 року він служить на Львівщині, у відділенні інспекторів прикордонної служби «Угнів», де працює в інженерній службі та займається облаштуванням кордону.
Найбільше прикордонник згадує своїх побратимів, трьох із яких втратив за час служби. Він розповідає, що в підрозділі панувала взаємопідтримка, а всі військові були налаштовані боронити українську землю. Сьогодні Андрія мотивує бажання побачити завершення війни та знову проводити час із родиною в мирній країні. Тим, хто вагається, чи варто йти до війська, він радить пам’ятати про відповідальність за захист України та своїх близьких.
