Головна тема вистави – викрадення українських дітей із тимчасово окупованих територій.
Напередодні, 27 листопада, на камерній сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької у Львові відбулася прем’єра вистави «Птах на горищі». Це історія, що через мистецтво вражає своєю актуальністю та людяністю, змушуючи замислитися над долею дітей, які стали заручниками війни.
Моновистава «Птах на горищі» розповідає історію тринадцятирічної дівчинки з Маріуполя, яка опинилася у полоні чужих обставин. Її місто захоплене окупантами, а на «фільтрації» у матері знайшли військовий квиток, що стало причиною їхньої розлуку. Дівчинка залишилася в будинку російської сім’ї, де єдиним способом підтримувати зв’язок із мамою стало записування відео на горищі. Ця історія, що належить авторству драматурга Олега Михайлова, – не лише про травму, а й про боротьбу за збереження власної ідентичності навіть у найскладніших умовах.
Як розповіла громадська діячка, правозахисниця ініціативи Президента «Bring Kids Back UA» Олександра Дворецька, ситуація з викраденням та депортацією українських дітей залишається критичною, адже досі не створили єдиного механізму для пошуку та повернення цих дітей. На сьогодні держава має інформацію про 19 546 дітей, які перебувають у зоні ризику чи вже депортовані. Ця цифра є лише частиною проблеми, адже за даними російської сторони, в їхній країні перебуває близько 700 тисяч українських дітей.
«Списки таких дітей часто фіксувались вручну, на звичайних аркушах паперу в клітинку, що ускладнює їх пошук, адже інформація часто неточна або недостовірна. Попри це, наразі вдалося повернути 1 022 дитини. Кожна з них пройшла складну процедуру, яка передбачає так звану «фільтрацію», що російська влада використовує для утримання дітей. Особливий ризик становлять діти військових та ті, хто залишався на тимчасово окупованих територіях.
Багато дітей перебувають під ризиком окупації, в так званій тимчасовій окупації, тобто не перетнули кордон України, але перебувають на окупованій території. Держава, правозахисники та волонтери продовжують активний пошук цих дітей, але кожен може долучитися до цієї роботи, поширюючи інформацію про проблему.
Це не лише про цифри, а й про долі. Що більше людей буде обізнане, то більше шансів знайти і повернути дітей додому. Участь кожного є вкрай важливою для протидії цій трагедії», – зазначила Олександра Дворецька.
Організатори переконані, що вистава «Птах на горищі» допоможе суспільству краще усвідомити глибину викликів війни та знайти шляхи вирішення гуманітарних проблем. Театр стає голосом, який доносить правду, об’єднує громади й підтримує зусилля міжнародної спільноти в боротьбі за справедливість.
Вистава стала частиною міжнародного проєкту TAW (Theatre and War), який об’єднує митців з України, Фінляндії та Німеччини за підтримки Європейського виконавчого агентства з освіти та культури. Спочатку українські та фінські експерти оцінювали роботи драматургів та відібрали десять п’єс. Чотири театри України вибрали п’єси для постановки, які поставлять і презентують не лише в Україні, але й на сценах Фінляндії та Німеччини. Завершальним етапом проєкту стане Фестиваль сучасної української драматургії у м. Гельсінкі восени 2025 року, на якому представлять поставлені твори.
Головна тема вистави – викрадення українських дітей із тимчасово окупованих територій. Ця проблема не тільки травмує сім’ї, а й підриває саму ідею людяності у війні. Вистава допомагає не лише зрозуміти масштаби цієї трагедії, а й сприяє суспільному діалогу, який важливий для повернення дітей в Україну.
Ініціатива Президента України Володимира Зеленського Bring Kids Back UA працює не лише завдяки державним органам, сюди залучені неурядові організації, волонтери та благодійні фонди. Детальнішу інформацію про дітей можна дізнатися також за покликанням.
Засновниця громадської організації «Gen.Ukrainian» Оксана Лебедєва розповіла про реабілітацію та адаптацію дітей, які повернулися з росії.
«Діти, які пережили депортацію або примусове переміщення, стикаються з серйозними психологічними наслідками, що впливають на їхню адаптацію в суспільстві. Повернувшись додому, вони часто демонструють покірність і перманентне очікування небезпеки, які стали наслідком тривалого перебування під контролем агресора.
Особливо вражає, що діти, перебуваючи в стресових умовах, швидко адаптувалися до жорстких вимог – наприклад, виконували вказівки одночасно за одну хвилину. Це свідчить про глибокий вплив систематичного тиску і страху перед покаранням. Для таких дітей дорослий часто асоціюється з джерелом небезпеки, через що встановлення довірливого контакту стає довготривалим і складним процесом.
Особливо вражає їх патріотизм. Відданість своїй країні, яку діти змушені були покинути.
Метою роботи з такими дітьми є повернення їм почуття захищеності, щоб вони могли жити повноцінним дитячим життям, вільним від страху та постійного очікування небезпеки. Цей процес потребує тривалого часу та комплексного підходу, але є надзвичайно важливим для їхнього майбутнього», – зазначила Оксана Лебедєва.
Головна тема вистави – викрадення українських дітей із тимчасово окупованих територій. Ця проблема не тільки травмує сім’ї, а й підриває саму ідею людяності у війні. Вистава допомагає не лише зрозуміти масштаби цієї трагедії, а й сприяє суспільному діалогу, який важливий для повернення дітей в Україну.
TAW (Theatre and War) – спільний проєкт із залученням фінської, німецької та української сторін. Фінансується Європейським виконавчим агентством з освіти та культури. Зі сторони України головним організатором є ГО «Всеукраїнська ліга авторів».
Директорка Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська ліга авторів» Марина Котеленець, розповіла, що в 2022 році багато людей, зіткнувшись із невідомим і небезпечним, переживали розгубленість, відчуваючи себе беззахисними, як діти. Цей стан став підґрунтям для осмислення тем дитинства в контексті війни.
«Однак у текстах, які ми читаємо, діти не стають жертвами. Вони борються, відмовляючись від архетипічної ролі сироти, яку часто пропонують класичні сюжети. Це переосмислення створює новий погляд на дитинство як на активний елемент боротьби за свободу.
Такі тексти – це своєрідний щоденник, стенограма сучасної історії, яка складна й болюча, але неймовірно важлива. Навіть якщо іноді їх складно читати, вони є правдивим голосом епохи, що допомагає зрозуміти, як українське суспільство осмислює свої виклики через мистецтво», – зазначає Марина Котеленець.
Режисером вистави є Ігор Білиць, київський постановник, який нині працює в Театрі Заньковецької.
«Я не знав, як розповісти про ті речі, про які говорили правозахисниці, і при цьому не втратити суті. Але український театр нарешті переходить у фазу, де він може й повинен говорити про складні й болючі теми, які стосуються нашого суспільства.
Сьогодні український театр став голосом, що відображає реальність війни, травми, втрати, боротьби та надії. Це не просто сцена, це платформа, через яку ми проговорюємо правду, закликаємо до змін і даємо людям інструменти для переосмислення того, що відбувається.
Український театр говорить. І ці слова – про нас усіх, про нашу силу, нашу рану й нашу мрію на майбутнє», – переконаний Ігор Білиць.
Головну роль виконує акторка Шорена Шонія, яка народилася в Батумі, здобула освіту в Харкові та працювала у провідних українських театрах. Її талант неодноразово відзначали нагородами, серед яких премія «Київська пектораль» за найкращу жіночу роль другого плану.
Шорена Шонія розповіла, чим для неї стала ця роль, і як їй вдалося захопити глядача.
«Грати у виставі – це завжди виклик, але грати п’єсу, яка відбувається просто зараз у житті наших дітей, – це щось набагато більше. Це неймовірна відповідальність. Ми навіть не знали, як підступитися до цього, адже кожне слово та кожна сцена – це відображення реальних трагедій, що тривають у нашій країні.
Історія показує, що перше, що знищує агресор, – це наших дітей і нашу культуру. Російська культура, яку десятиліттями просували у світі, створила викривлений образ, і сьогодні нам надзвичайно складно донести правду за кордон. Люди за межами України часто не розуміють глибини трагедії, яку ми переживаємо.
Тому наша велика місія – пробиватися крізь цю стіну. Ми маємо конкурувати, маємо творити й говорити так, щоб увесь світ бачив і чув нашу історію. Це не лише про мистецтво, це про боротьбу за нашу ідентичність і майбутнє наших дітей», – підсумовує актриса.
