Культура — це всеохоплююче поняття, що включає всі види життєдіяльності людини, сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством упродовж його історії. Вона об’єднує в собі науку й освіту, мистецтво й літературу, світогляд тощо. Рівень розвитку культури, її характер визначають суспільно-економічний устрій суспільства. Культура безпосередньо формує економіку, тому грає важливу роль у нашому житті. Ці прості, але непорушні істини інтуїтивно засвоїла свого часу корінна куликівчанка, пов’язавши своє життя з мистецтвом культури.
Творчих, талановитих куликівчан об’єднує Народний дім, який ось уже 10 років функціонує в містечку. Цьогоріч він увійшов у десятку найкращих культурних закладів області. Ця подія стала приводом для інтерв’ю з директором культурного центру Куликова — Іриною Цюпкою. Доречно, що Ірина Степанівна — людина небайдужа і комунікабельна, наділена якостями, притаманними творчим та ініціативним особистостям. Бог наділив пані Ірину й вродою, й співочим та акторським талантами, які вона щораз вдосконалює в своїй щоденній праці.
— Ірино Степанівно, вже десять років Ваше життя пов’язане з піснею, культурою, театром. Чому Ви обрали саме цей фах, адже за професією Ви журналіст?
— Свого часу я працювала в області в ЗМІ. Але сімейні обставини склалися так, що довелось змінити місце проживання. Коли моєму синочкові виповнився рік, мені запропонували очолити Народний дім у містечку. Саме тоді члени футбольного клубу “Куликів” зацікавилися моєю публікацією про відкриття культурного центру, відтак я стала редактором “Куликівського вісника”. Для куликівців це було цікаво. Довгий час я вагалася, що вибрати: мистецтво чи журналістику. Сьогодні можу сказати відверто — культура, мистецтво, театр — це моє.
— Десятиріччя Ви обіймаєте посаду директора НД. Як вважаєте, на сьогодні досягнуто тих цілей, які Ви ставили собі на початках?
— Важко стверджувати, що ми досягли тих цілей, що хотіли. Людина повина прагнути завжди кращого і йти вперед. У перші роки було дуже важко щось організувати. Єдине, що на той час функціонувало, — хор. Але нам вдалось підняти авторитет куликівського закладу культури, згуртувати навколо достатньо людей. Основне завдання — це руйнувати кригу байдужості. Тому що, на жаль, навколо дуже багато пасивних людей. Немає якогось інтересу. Нині я дію за принципом: працюємо зі всіма. Тобто з громадськими активістами, акторами, артистами, розуміючи, що кожен може чимось долучитися. Хтось — волонтерською діяльністю, хтось — хорошою ідеєю, працею. Так, Куликівський Народний дім сьогодні досить успішно працює. Хоча є багато ще недоліків.
Налагоджена співпраця зі школою, церквою, з владою, яка допомагає у виділенні коштів. Куликівчани зрозуміли, що все робиться для їхнього блага. Сьогодні більше 200 дітей задіяно в різних гуртках. За останній рік створено ансамбль дошкільнят, функціонують вокальний, театральний і танцювальний гуртки.
— Розкажіть про це ширше.
— У нас досить розвинута хореографія. Сучасна, з різними народними елементами. Для дітей від дошкільного віку до дорослих. Ми створили танцювальний колектив для тих, кому за тридцять, який нещодавно непогано дебютував. На Андріївських вечорницях ми показали старовинний краков’як. Це було щось нове.
При Народному домі функціонують 2 народні колективи — хор “Джерело” (керівник Роман Свистун, допомагає йому художній керівник Андрій Рудик) та вокальний жіночий ансамбль “Коралі”, який створений 2 роки тому. На базі останнього діє камерний ансамбль “Перевесло”. Заслужили визнання вокально-інструментальний ансамбль «Троїсті музики» та народний театр “Кулик”. У підпорядкуванні є дитячі драмгуртки, також чотири групи театральних колективів. Також створені шаховий клуб (новинка), художня школа тощо.
— Що для Вас театр?
— Театр — це «моя душа», образно кажучи. В цей колектив («Кулик» — авт.) я найбільше вклала праці, я ним живу. З ним пережила і злети, і падіння. Назву нам дали актори театру ім. М. Заньковецької. За два роки присвоїли звання народного. Це велика для нас честь. Символічно, що сам театр поєднав не одну пару. До десятиріччя Народного дому хочеться зробити гастрольне турне колективу в межах області.
— Кілька слів про колектив, який Ви очолюєте.
— Для мене усі працівники важливі. Але головне — люди, які просто приходять у Народний дім аби відстоювати імідж свого містечка. Показати його в усіх барвах. Це ті, які за будь-яких обставин пожертвують і собою, і своїм часом. Вони надважливі для мене. Хочеться, щоб це все зрозуміли й інші. Так, це дружний згуртований колектив професіоналів, які знають і люблять свою роботу, яких об’єднують цілі і завдання.
Із ними почуваються впевнено. Є люди, які мене розуміють, допомагають, підтримують. Велике спасибі за підтримку депутату Львівської обласної ради Андрію Думі, голові Жовківської РДА Надії Щур, голові селищної ради Лілії Бові та іншим.
— Якими успіхами можете похвалитися сьогодні?
— Ми стали переможцями двох конкурсів. У першому нам виділили кошти на капітальний ремонт Народного дому. У другому — ми увійшли у десятку найкращих культурних закладів області. Це радує. Хочеться подякувати всім, хто доклався до цих перемог.
— Із Вашої ініціативи було відкрито мистецьку світлицю. Чим можете подивувати відвідувачів?
— У кімнаті представлено в загальному культурно-мистецьке життя містечка — минуле і сучасне. Створена вона з ініціативи НД та за проектом нашого художника Юрія Даниляка та об’єднує навколо себе ентузіастів, волонтерів, зокрема Л. Хамхіль, О. Халанію, А. Халанію, Р. Козакевич та інших.
Звичайно, акцент ставиться на Богданові Сильвестровичу Ступці. Сьогодні ми маємо багато досліджень. Цікава у цьому контексті світлина куликівської «Просвіти» тридцятих років, де зображена мати Ступки — Марія Крупник. Факт, який доводить, що на формування особистості, творчого таланту Богдана Сильвестровича мали його найближчі родичі.
Павло Крупник був двоюрідним дядьком Ступки, художнім керівником Львівського оперного театру. Власне, за його сприяння родина Ступків переїхала до Львова, де себе зреалізувала в театральному мистецтві.
Було дуже багато перечитано спогадів Ступки. Маємо і спогади про дідуся і бабусю. Наші діти-гуртківці виготовили дерево роду Ступків. Збереглися рояль, книги, костюм, капелюхи тощо.
А ще — у свій день народження Богдан кожного року приїжджав до мами і святкував разом з нею. Він був особливим. Коли до нього до Києва приїжджали куликівчани, він казав, що це приїхали люди з центру Європи, з Куликова. На базі музейної кімнати проводять екскурсії.
— А які Ваші плани на завтра?
— О, планів чимало. Зокрема, розвивати потенціал Куликова як туристичного та культурно-мистецького центру. Так, найближчим часом проведемо фест-ярмарок “Свято ковбаси і хліба”. Окрім цього, в жовтні плануємо відзначити підсумки роботи НД.
— Щиро вдячна за бесіду.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
