На Україну та її народ прийшла нова епоха державотворення — проєвропейська реформація. На тлі останніх подій у країні, а саме економічної кризи, дефолту, війни, уряд, парламент та адміністрація президента взялись піднімати державу з колін. Проте, як це відбувається та які наслідки має — відчуває на собі звичайний громадянин України. І це триває вже більше півтора року, а результат і народні сподівання чомусь не виправдовують об’єктивної дійсності. Врешті-решт народ дізнався про багато нових понять, зокрема люстрацію, децентралізацію, нову економічну інтеграцію та поряд з цим відчув низку нових «болячок» як побічний ефект політики влади.
Відтак суспільна агонія нових реформ і нових стандартів життя стали для українців черговим кошмаром реальності. Коли ще півтора року тому українець жив з надією на світле майбутнє, то сьогодні живе з острахом чергового «ножа у спину» від діючої влади. І таких кольких моментів у житті соціальному, економічному, моральному і духовному на сьогодні предостатньо. Та декілька важливих проблем українця, держави та народу варті творчого почину та глибоких роздумів, позаяк чергова політична «мильна опера» державних діячів цьогоріч досягла свого апогею.
Розпочнемо з коротенької преамбули. Ще зовсім недавно українці щиро повірили у високі ідеали та великі обіцянки діючої влади у країні. Та, вже за звичним сценарієм, вони потужною хвилею розбились об берег народних надій. Тільки-но вигляне сонечко на обрії нашої держави, то одразу ж насувається темрява. Суть у тому, що ментальність українського політика (береться назагал): прийти, відбути і вмити руки, та при цьому непогано заробити. А дбаємо про народ лише перед виборами у своїх розкішних програмах чи люб’язними дрібничками для купівлі електорату. А коли дійде до діла, робимо вигляд, що працюємо чи шукаємо дотепних відмовок, аби очистити ім’я перед народом. А ще одним цікавим фактором цього явища є: потягти, так би мовити, до корита якомога більше своїх, у першу чергу рідних, близьких, друзів, однодумців, незважаючи на кваліфікацію та профпридатність, і в кінці із цього колективу знайти крайнього, який відповідатиме за дії усіх. Ця схема діє у нас вже двадцять чотири роки і ще ні разу не підвела, адже засоби її втілення настільки вишукані, що народ завжди ведеться на цю авантюру. Відтак і сьогодні, у переддень виборів, нова політична епопея розпочинає набирати обертів, нізвідки беруться десятки мільйонів на передвиборчу рекламу, купуються голоси громадян, політики поступово перемикають людей з проблем держави на її перспективи, свої нові обіцянки та пропозиції. І все це відбувається тоді, коли наші хлопці там, на Сході, виживають завдяки волонтерам та захищать рубежі нашої країни. Коли люди виживають за той мізер, який пропонує їм держава та в додаток симпатичні квитанції за комунальні послуги. Саме тому мета нашої публікації аж ніяк не передвиборча, а, власне, така, яка хоче показати ті сторони нашої політико-економічної системи, у яких потрібно наводити лад дієво і реально, а не милити людям очі передвиборчими ілюзіями в погоні за новим державним троном.
Люструємо, диктуємо, будуємо «порошенівськи»…
Ще на часі Євромайдану та Революції Гідності українська народна спільнота із щирим патріотичним серцем заговорила про люстрацію, а вже згодом поставила завдання перед новим президентом, урядом та парламентом — люструвати старі пережитки владної системи та усунути корупціонерів режиму Януковича, призначивши їм відповідне покарання. Все чітко, зрозуміло і головне — переконливо. І у свою чергу, влада повністю підтримала такі народні волевиявлення та є своє «але». Варто зауважити, що спеціальний люстраційний комітет розпочав свою діяльність лише за рік від початку офіційної ідеї його створення, а діяти розпочав лише недавно. Деякі зрушення в цьому є, але така велика пауза стала, свого роду, форою для тих, хто цього боявся. Які за цей час приховали свої темні справи.
Попри це, цікаво розпочала діяти генпрокуратура з призначенням нового очільника В. Шокіна (людини президента). Нові гучні викриття, затримання, зафільмовані на відеокамеру під час офіційних засідань, на перший погляд, система запрацювала. Водночас люстраційний комітет також розпочав активну роботу, який нарешті отримав свого очільника. Хорошу роботу та плідні результати демонструвала СБУ під керівництвом
В. Наливайченка. Та все йшло добре до того моменту, допоки порушували справи проти чиновників старої влади (мова йде про депутатів-регіоналів), а от коли мали місце злочини перед народом політиків Адміністрації президента та чиновників діючої влади, то все суттєво змінилось. Відтак за сумнівних обставин із посади звільнили Наливайченка, робота якого була цілком задовільною, за словами багатьох депутатів та політекспертів. Зокрема, В. Парасюк у прямому ефірі телепрограми «Патріот.ua.» заявив: «Наливайченка звільнили тому, що він забагато накопав на чиновників Адміністрації президента. Він став незручним для влади». Виходить, що, ймовірно, президент все ж таки має вплив і на парламент, оскільки звільнила Наливайченка ВРУ, проголосувавши за його відставку на прохання П. Порошенка. До речі, цікавим фактом роботи ВРУ є просування провладних законопроектів у парламенті. Свідченням цьому є потрійне голосування за один із законопроектів до якого закликав спікер В. Гройсман, а це повністю суперечить регламенту та законодавству. Якщо повернутись до відставки голови СБУ, то сам Наливайченко після звільнення дав змістовне інтерв’ю стосовно розслідувань проти чи-новників АПУ і заявив: «Я поки не оприлюднюю деякі інші матеріали, які в СБУ не згоріли і не згорять. Тому можу всіх заспокоїти: це ще не кінець. Мною обов’язково будуть оприлюднені і розсекречені інші матеріали… Але це вже стосуватиметься роботи СБУ, зокрема в 2008-09-му роках, і в 2014-му, коли я знову повернувся в службу. Це матеріали і проти «РосУкрЕнерго», і проти різних осіб, які в різні роки «кришували» і займалися незаконним сприянням всіляким газовим посередникам, тим більше – в інтересах Російської Федерації». (http://obozrevatel.com/politics/81350-valentin-nalivajchenko-pro-poroshenka-firtasha-ta-videnski-zustrichi-tse-sche-ne-kinets–deyaki-materiali-v-sbu-yak-ne-zgorili-tak-i-ne-zgoryat.htm). Тут яскравим прикладом ситуації, може стати голова Нацбанку України В. Гонтарєва, робота якої стала найбільш епічною за всю історію валютної системи нашої держави, яка перетворила її на африканську країну і при цьому зуміла втримати під собою владний пост. Якщо і люструємо — то люструємо всіх..!?
Повернемось до роботи генпрокуратури, адже їхні ефектні затримання виглядали настільки показово, здавалось, це все робиться для «галочки», аби роботу виконати, вдовольнити потребу народу та заробити політичні бали. До того ж, більшість справ, після висунення обвинувачень, так і не були оприлюднені щодо здійснення вироку, або відправлені на досудове слідство, тобто забуті. Невже це лише піар? Невідомо, але знаємо, що їх вистачає. Іншою, не менш цікавою, стала історія про те, як наші власті суддів судили. Мова йде про суд над служителями Феміди Печерського районного суду м. Києва В. Кицюком, С. Вовком та О. Царевич, яких звинуватили у неправомірних вироках проти автомайданівців та у справі проти Ю. Тимошенко. Та чомусь ця справа, у якій було достатньо доказів, досі залишається не доведеною до кінця. Подібне відбулось і з головою Апеляційного суду України Антоном Чернушенком. Справа його лежить у ящику, а він сам, будучи під слідством, спочатку не з’явився на робочому місці, а пізніше міфічним способом, ймовірно, покинув межі України, уникнувши покарання. Нагадаємо, що ВРУ дала дозвіл на його арешт. Складається враження, що наші власті йдуть на крок позаду злочинців, або дозволяють їм це робити свідомо. Варто зазначити, що політичні злочинці покидають Україну, уникнувши покарання, вже не вперше. Яскравим цьому прикладом є екс-президент та екс-прем’єр В. Янукович і М. Азаров та екс-міністр ВС В. Захарченко та ін.. Чому так? Хіба в нас не працює правоохоронна система чи, можливо, ці справи — звичайна імітація хорошої роботи? Думаю, це очевидно. І таких подібних справ сила-силенна, та головне — результат нульовий. Взяти, для прикладу, справу Д. Фірташа, якому слушно інкримінують масштабні фінансові махінації, ймо-вірно, вестимуть десятиліттями. До того ж, в недалекому минулому олігарх мав тісні зв’язки із теперішньою владною елітою, мова йде про відому Віденську зустріч, ще напередодні президентських виборів. А тепер потрапив під приціл, як і опонент І. Коломойський, якого президент звільнив із поста голови Дніпропетровської ОДА; останній хоча б навів лад у рідній області. І знову тут прослідковується певна несправедливість, тож побачимо, як події будуть розвиватися надалі.
Ще одна одвічна справа про вбивство журналіста Г. Гонгадзе, фігурантами в обвинуваченні якого були і є, окрім О. Мельниченка, Л. Кучма та В. Литвин, залишається досі недоведеною до кінця, навіть всупереч тому, що екс-майор СБУ Мельниченко зізнався у причетності останніх та готовий надати офіційні свідчення. Однак прокуратура знову шукає нових важких шляхів для розв’язання цієї судової павутини. Слід зауважити, що слідство якимось чином намагаються знову заморозити, і це, судячи із ситуації, таки вдається. В той час, коли колишній президент Л. Д. Кучма, маючи величезні статки, розкошує та ще й умудряється вести перемовини із представниками збройних, сепаратистських угруповань самопроголошених ЛНР і ДНР від імені народу України.
Таких топ-тем для роботи нашої влади на часі є багато, проте жодна з них не знайшла свого логічного завершення — а саме: винні повинні бути покарані і сидіти у в’язниці, не залежно від статусу і посади. Але, як показує досвід, цього чомусь немає. Що ж, таке буває лише у нас: хтось втікає, хтось уникає відповідальності, губляться або заморожуються судові справи; тільки в нас політики живуть і збагачуються за рахунок інших громадян, а звичайний українець бідує та споглядає на це шоу з екрана телевізора, рахуючи копійки, щоб прожити ще один день. Саме тому кулуарні ігри, недоведені до кінця справи та гучні заяви — аж ніяк не будуть успіхом жодного політика, влади, позаяк це не формування політичного іміджу, це не боротьба за справедливість, адже ведеться безрезультативно і це не є для блага громадськості. Українець сьогодні виріс на цілу голову вище або й на дві, народ не дасть себе дурити, і люди прекрасно бачать, що насправді відбувається у крані. Відбувається люстрація — а жити від цього не легше (можливо, не тих люструємо). Реформуємо, будуємо — натомість новий дефолт, державний борг, масове зубожіння народу…
Ростислав ПРАВДИВИЙ.
(Далі буде).
