У Центрі UNBROKEN у Львові вже пів року працює екзопротезистка Таїсія Ярова, яка виготовляє індивідуальні протези очей, носа, вух та пальців для українських військових із важкими пораненнями. Її робота допомагає ветеранам знову впізнати себе у дзеркалі та повернути відчуття власної гідності.
Одним із пацієнтів Центру став 35-річний ветеран Павло Марценюк, який після поранення повністю втратив зір. Для нього Таїсія створила протез ока, максимально схожий на справжній і зручний у щоденному користуванні. Павло особливо чекав на цей протез, адже хотів зробити сюрприз доньці Анастасії та прийти на її випускний у дитячому садку.
«Ну, тепер я вже доукомплектований. Радію, що повернувся до свого попереднього вигляду і люди вже не будуть кидати на мене свій жалісливий погляд. Звісно, портрет війни на мені нікуди не зник, але дещо згладилися наслідки жорстокості ворога», — усміхається Павло.
Для багатьох поранених можливість знову бачити у дзеркалі знайоме обличчя стає важливим етапом психологічного відновлення. Саме цим і займається Таїсія Ярова — наразі єдина екзопротезистка Центру UNBROKEN. У невеликій майстерні серед гіпсових форм, фарб, силікону та саморобних інструментів вона створила вже понад 30 індивідуальних протезів.
Екзопротезування в Україні лише починає розвиватися, спеціальних навчальних програм немає, тому знання передаються від майстра до майстра. Досвід Таїсія здобувала, консультувавшись із фахівцями зі США, Швеції та Ізраїлю. Вона пояснює, що ця професія поєднує одразу кілька напрямів — медицину, художню справу, скульптуру та психологію.
Майстриня наголошує, що малі протезні форми часто недооцінюють, адже вони не повертають фізичну функцію, як протези рук чи ніг. Водночас протези очей, носа чи вух мають потужний психологічний ефект: допомагають людині знову прийняти свій зовнішній вигляд, легше спілкуватися з оточенням і не замикається у власній травмі.
До Львова Таїсія переїхала з Кривого Рогу. Там вона працювала у б’юті-сфері, мала власну студію та досвід роботи зубним техніком. Художня й медична освіта підштовхнули її шукати нові виклики. Побачивши оголошення Центру UNBROKEN про пошук спеціаліста з очного протезування, вона вирішила змінити місто і сферу діяльності, зосередившись на допомозі військовим.
Паралельно з роботою у Центрі UNBROKEN Таїсія навчається в магістратурі «Львівської політехніки» за напрямком біоінженерії та технологій виготовлення ортопедичних і реабілітаційних виробів. Вона каже, що технічні знання необхідні, аби ще краще розуміти матеріали та процеси, пов’язані з протезуванням.
Для створення протезів майстриня використовує платинові силікони медичного призначення, безпечні для тривалого контакту зі шкірою, а також сертифіковані стоматологічні матеріали, які можуть перебувати на слизовій оболонці місяцями. Протези обличчя зазвичай носять по кілька годин на день — від 5 до 8, після чого їх потрібно зняти, очистити та знову встановити.
Робота над одним протезом триває від двох до трьох тижнів, а інколи й довше. Для кожного пацієнта потрібно знайти індивідуальне технічне рішення: продумати спосіб кріплення, врахувати особливості шкіри, міміки та будови обличчя. Таїсія створює силіконові накладки — своєрідну «штучну шкіру», яка максимально точно відтворює втрачені частини обличчя чи рук, включно з пігментними плямами, куперозом і навіть сивими віями.
За її словами, пацієнти мають різні запити. Більшість хоче, щоб протез був максимально реалістичним, однак деякі військові просять не робити очний протез надто натуральним. У такому разі людям легше пояснити перехожим, що вони не бачать, коли просять допомогти зорієнтуватися на вулиці.
Найважчою частиною роботи Таїсія називає не технічні складнощі, а щоденний контакт з історіями війни — болем, втратами, тривалим лікуванням і реабілітацією. Вона зізнається, що проживає кожну історію разом із пацієнтами та їхніми родинами і прагне допомогти їм повернутися до життя не лише фізично, а й психологічно.
Війна забрала і члена її родини — племінника Владислава Малиша, майстер-сержанта з позивним «Тор», який воював за Україну з 2014 року. Саме ця втрата остаточно переконала жінку залишитися в Україні та присвятити себе екзопротезуванню, попри можливість виїхати за кордон.
Таїсія каже, що найбільше її вражає внутрішня сила військових: вони не жаліють себе, зберігають почуття гумору та вчаться жити заново. Найбільшою винагородою за її працю стає момент, коли людина вперше дивиться у дзеркало з новим протезом і впізнає себе, може спокійно вийти на вулицю та не зважати на сторонні погляди.
Майстриня переконана, що суспільство має змінити ставлення до людей, які повернулися з фронту: замість жалю — виявляти повагу, підтримку, розуміння та вдячність. Вона згадує слова одного з пацієнтів-добровольців, який свідомо йшов на війну, розуміючи всі ризики, і був готовий віддати життя за Україну. Саме такі історії, каже Таїсія, доводять, що наші захисники заслуговують на найкраще.
Поки що у своїй майстерні Таїсія працює сама, але не приховує, що помічник чи помічниця були б дуже доречними. Вона сподівається, що з часом до цієї справи долучиться її донька, яка здобуває медичну освіту та вже зацікавилася унікальною професією матері.
Відеоісторію про роботу Таїсії Ярової та ветеранів, яким у Львові повертають втрачені риси обличчя, можна переглянути за посиланням: ?feature=oembed
