Головна Історія Равщина у спогадах Івана Франка

Равщина у спогадах Івана Франка

33
0

ІВАН ФРАНКО І РАВЩИНА

У пропонованій статті мова йде про ті населені пункти, які за життя Франка входили до Равщини — Рава-Руського повіту: Рава-Руська, Магерів, Угнів, Карів, Вільки Мазовецькі, Гребенне.

Ще в дитячі та юнацькі роки І. Франко захопився записами народних пісень. Відомо, що загальний обсяг його записів складає близько 400 пісень, і 1300 коломийок. Народні пісні записував у рідному селі Нагуєвичі, на Коломийщині, Рогатинщині, Дрогобиччині, Тернопільщині, у Косові і в… Раві-Руській (це могло бути у
1889 р.). Одну із записаних пісень у нашому місті Каменяр використав у своїй статті «Дівоча воля»: «Той сам мотив (про дівочу неволю — Я. С.), хоч більше оброблений (очевидно, зі становища чоловіка, а не жінки), стрічаємо в наступній польській
пісні, котра співається декуди й нашим народом:

«Zielona ruta jałowiec, lepszy kawaler, jak wdowiec, Bo wdowiec będzie narzekał Że pierwszę żonę lepszę miał. Za pierwszej żony nieboszki Pływały w maslie pierożki. Hej a za drugiej niebogi Pływają w barszczu stonogi (Рава-Руська)».

Не оминув наш край Іван Якович і в своїх наукових працях і художніх творах. У нинішньому найменшому місті України — Угневі (тепер Сокальського району, 999 мешканців) він побував аж тричі і докладно описав і знамениті угнівські чоботи, і процес їх виробництва у своїй статті «Домашній промисел в Угнові». Місцеві краєзнавці стверджують, що Іван Якович купував угнівські вироби, що славились на всю Галичину. Уродженець Угнева, доктор економічних наук, професор Юрій Габені розмістив в інтернеті свої дві статті «Іван Франко про Угнів», «Ще одна згадка Івана Франка про Угнів». Треба додати, що про угнівських майстрів славного взуття йде мова і у Франковій статті «Галицькі шевці».

В архіві Інституту літератури ім. Т. Шевченка у Києві зберігається лист, підписаний «Елена Коростенска изъ Угнова», датований 10 січня 1877 р. до редактора журналу «Друг»,  який у той час редагував Іван  Франко. Лист написаний язичієм. Кореспондентка пише, що «русскіи Красавицы» з теплим серцем прийняли журнал «Друг». Але, на думку, абонентки, з третього числа, часопис «то істинна карікатура». Їй не подобається написання окремих слів, вживання незрозумілих виразів. А через
вислів «Их лица пожовкли…» в одному з надрукованих у журналі творів «кожда добре выхована и моральна девица кине друга съ соромомъ, встыдомъ и пре зреніемъ и другой разъ читати не схоче». І завершує листа моральна «дєвіца» Коростенска з Угнова проханням не висилати на її адресу «того не-Друга». Цей «розрив» передплатниці з журналом цілком логічний. Висока оцінка москвофілкою перших чисел журналу пояснюється тим, що він (журнал) почав виходити навесні 1874 р. язичієм як орган москвофільської студентської організації «Академический кружок» при Львівському університеті (до гуртка деякий час належав і Франко). Починаючи з зими 1876 р., Франко і його однодумці виступають за народну мову в журналі, а з середини 1876 р. «Друг» оголосив офіційну відмову від язичія.

Удостоїлись честі бути згаданими Франком Рава-Руська і Магерів. У вірші
«Часто я відтак до Штенгля…» читаємо: «Не такий був мій Шая-Ляйб! Сам він руки засукав І шпиталь для бідних в Жовкві своїм коштом збудував. Далі лазні дві жидівські: В Кристинополі (Червонограді — Я. С.) одну, другу в Раві, і в них мікви,
все, що там потрібно.»

Інша згадка про Рава-Руську вміщена у примітці до статті Франка «Король Собєський і жовківські жиди»: «від жида Гершона з Рави-Руської в р.1889 записав І. Франко». Згадує Іван Франко Рава-Руську і в уже згадуваній статті «Домашній промисел в Угнові», де він зазначає, що староста Рави-Руської дещо неправильно оподаткував деяких угнівських шевців-рільників, які займаються ремеслом та рільництвом».

Через наш край пролягав шлях хитромудрого Лиса Микити з Франкової казки «Лис Микита». Від ненаситної і голодної Вовчиці його рятує криниця ХVІІІ ст. у селі Лаврикові (збереглася донині, на світлині), яка має два відра: одно на дні, друге — зверху «при цямброваній криниці висіли два відра з криці на валу на ланцюзі»). Лиса, що опинився на дні криниці, визволила Вовчиця, яка стрибнула у верхнє відро:

«Вниз пішло відро Вовчиці,

Вверх  пішло зо дна криниці

Те відро, де Лис сидів.

«Ну, тітусю, будь здорова!

Я спішу до Магерова!»

Чимало наших земляків були особисто знайомі з Іваном Франком, одержали від нього підтримку, зазнали впливу на формування особистості. Неодноразово зустрічався з поетом, листувався з ним Віктор Матюк — композитор і священик із Карова (нині Сокальського району). Іван Якович добре знався на народній і церковній музиці, тому любив на цю тему дискутувати з ним, заохочувати до творчої праці. Матюк високо цінував творчість І. Франка, написав музику до драми «Три князі на один престол».

Можна навести чимало прикладів того, як вчений добрим словом, цінними порадами підтримував початкуючих науковців, поетів. Він одним з перших проаналізував наукові публікації майбутнього академіка, уродженця села Вільки Мазовецькі (тепер Волиця Жовківського району), відзначив надзвичайну працьовитість молодого дослідника, високо оцінив його перші наукові розвідки. Разом із тим, статтю М. Возняка про себе «Життя і значення Івана Франка» (1913) охарактеризував як таку,
що «дуже багата на помилки, непорозуміння та стилістичні й речові незручності». З висоти часу можемо констатувати, що молодий вчений врахував критичні зауваження, бо став найбільшим українським франкознавцем, присвятив Велетню думки і
праці — Іванові Яковичу Франку понад 160 праць.

Одним із молодих українських поетів, який зазнав на собі впливу і батьківського піклування Каменяра був Олександр Костянтинович Козловський (помер на 22 році життя, похований у с. Гребенне (нині Польща). Іван Франко був першим і єдиним
редактором і видавцем його творів, першим популяризатором його поезії.

 

Ярослав СЕРКІЗ,

 краєзнавець