У нашому суспільстві, зокрема і серед громадян рідного Жовківського району, існує хибна думка щодо журналістського спрямування, функцій та можливостей. За довгий період часу ми отримали велику кількість звернень від жителів Жовківщини з проханнями допомоги. Складається враження, що усі вважають журналіста представником законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, залежно від ситуації. Та це зовсім не так! По праву журналістику називають «четвертою гілкою влади», та її функції аж ніяк не співпадають із функціями інших владних систем. Тому ми вирішили зробити свою нотатку, аби дати нашому читачу зрозуміти місію журналіста та завдання народного часопису «Відродження».
Насамперед варто пояснити аудиторії, хто такі журналісти та яка їхня роль у житті суспільства та держави. Місія журналіста – слово. Мабуть, воно є найбільшою зброєю, адже, як сказав один із відомих мислителів: «Правильно підібрані слова, в потрібний момент та слушний час – найбільша зброя людини». Відтак «журналістське слово» виступає в ролі основного чинника формування суспільного думки, стимулює громадськість до самоаналізу та об’єктивної оцінки світу. Іншими словами, «журналістське слово» — це той постулат, за яким знаходять порозуміння суспільство і влада. Журналістика – «четверта влада», яка є своєрідним мостом між усіма іншими гілками влади та громадськістю.
Як кожен організований видавничий колектив, працівники редакції газети «Відродження» у своїй діяльності керуються базовими принципами кодексу журналістів, виконуючи свої функції в межах редакційного статуту та в рамках чинного законодавства. Та чомусь наші відвідувачі не завжди розуміють межу наших можливостей, плутаючи журналістів із законодавцями та відповідальними чиновниками. Звісно ж, такі думки є хибними, тому хочемо, аби громадськість знала і враховувала це під час звернень.
Для журналістів часопису «Відродження» пріоритетним завданням є грамотність, перевірка фактів та суб’єктивна оцінка описуваного явища. У процесі роботи із відвідувачами маємо чіткий підхід: оцінка проблеми (явища), перевірка достовірності інформації, системний аналіз та винесення цього явища на публічний суд. При цьому повністю зберігаються побажання автора (при потребі — з редагуванням) та суб’єктивна (незацікавлена) оцінка факту журналістом. Щодо вирішення запропонованої читачем газети теми, ми можемо подати свій коментар, вказавши шляхи та підходи до розв’язання вказаної проблеми (явища), та готові допомогти кожному у веденні публічного діалогу з організаціями, владою, фізичними чи юридичними особами. До того ж наша участь є суто миротворчою між сторонами дискусії, полеміки. Однак, іноді, ми можемо втручатись у перебіг подій, якщо вбачаємо у цьому порушення здорової полеміки та досягнення потрібного компромісу. В такому випадку ми реагуємо критично та намагаємось впливати на події, проте лише своїми матеріалами (проханнями, побажаннями), нерідко гострими.
Цю своєрідну нотатку ми взялись писати для громадськості із конкретної причини. По-перше, хочемо на майбутнє пояснити нашим читачам суть діяльності газетярів та їх функції. А по-друге, реагуємо на один досить неприємний випадок, який стався у стінах редакції під час розмови з черговим відвідувачем. Пані Ф. Соболевська прийшла до нас із конкретними вимогами, мовляв журналісти повинні вирішити питання, пов’язане із некомфортними умовами її проживання у м. Жовкві. Ми не вдаємось у подробиці (про них — трохи згодом), а засвідчуємо лише факт звернення. Іншими словами, жінка висунула претензії щодо роботи журналістів: «Чим ви тут займаєтесь? Нічого не робите і не бачите, що робиться у місті, і як живуть люди! З вашою газетою хіба що можна сходити до вбиральні!». Будучи досить емоційною, «подивувала» нас своїм мовленнєвим запасом. На спроби пояснити жінці, що це не наша компетенція, і вона звернулась не за адресою — та вибухнула ще більшим обуренням. Звісно, ми запропонували їй надрукувати заяву-звернення до компетентних органів з проханням вжити конкретних заходів із приводу її запиту, проте її невихованість та обурливість далі різали образливими словами честь газети та її колективу. Та й це не все: свої «хороші» новини понесла до народу, говорячи про те, як вона навела порядок в районній газеті, мало не кожному зустрічному. За роки практики бувало різне, проте такого не траплялось, тому реагуємо миттєво.
Окрім цього, хочемо при нагоді звернутись до громадськості та потенційних клієнтів, відвідувачів: «КП «Редакція газети «Відродження» – не міська чи районна рада, не адміністрація. Ми не вирішуємо проблем безпосередньо, а лише можемо посприяти за Вашої участі та ініціативи у вирішенні того чи іншого питання». Також хочемо звернутись до служб району, які, звісно, ж читають нашу газету: «Коли на шпальтах газети «Відродження» Ви побачите запитання від наших читачів, прохання чи побажання – будь-ласка, реагуйте! Часопис готовий надати площу для конструктивного діалогу з приводу нагальних проблем».
І на завершення, хочемо ще раз нагадати читачам, аби краще орієнтуватись, про що пишуть журналісти газети «Відродження» та які їхні функції – потрібно читати цю газету і вникати у суть її тематики та спрямування. Варто вказати, що цього не робила наша вище-згадана відвідувачка — пані в чорних окулярах (питається: від кого ховала очі?), адже людина навіть не орієнтується, у який день тижня виходить наша газета. Тим не меш, і надалі сподіваємось на дійсно щиру та хорошу нашу співпрацю з громадськістю та владою.
Ростислав ПРАВДИВИЙ.
