Кожного року, у празник Покладення пояса Пресвятої Богородиці в Заглині проходять відпустові святкування.
Велелюдно та піднесено відбувались вони і цьогоріч, так як на святкування прибуло чимало священиків начолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.
Саме джерело, капличка розташовані у лісовій гущавині, де панує тиша, спокій та Божа благодать. Хто побував тут хоч раз, розуміє, чому саме сюди спішать вірні просити ласк і допомоги. Тут усе дихає святістю.
У день празника за будь-якої погоди тут найбільше є прочан. Мабуть, за всю історію визнання заглинського чудотворного джерела, цьогоріч і духовенства було найбільше.
Дітвора і молодь, парафіяни, гості, старше покоління, влада районна і обласна прибули, аби помолитися у стіп Пречистої Діви Марії.
Велично, піднесено розносилося по території святочне Богослужіння. Доповнив набожність Літургії чоловічий вокальний ансамбль «Орфей».
У промові до вірян Святійший Патріарх підкреслив, що об`явлення різних ікон і різних джерел свідчить про те, що Господь посилає милість Свою тим, хто вірить в Його Божесвенний промисел. Сьогодні наша віра повинна бути живою, дієвою, яка спонукатиме на добрі діла і даватиме сили боротися із гріхами…
Пресвята Божа Мати є поміччю для кожного з нас, зокрема. І таким доказом чудотворної опіки є Її цілюще джерело у Заглині.
Завершуючи своє паломництво на Жовківщині, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет вручив відзнаки-ордени «За високі заслуги перед церквою» – голові Львівської обласної державної адміністрації Віктору Шемчуку, заступнику голови облдержадміністрації Ірині Романів, Дмитру Добродомову, меценату Ярославу Надяку, голові Рава-Руської міської ради Ірині Верещук.
Далі проходила Літургія за участю митрополита Львівського високопреосвященнішого владики Ігоря Возняка, де прибуло також чимало духовенства та прочан…
А МІЖ ТИМ…
У релігійні пісні ми співаємо «Боже, нам єдність подай» і Блаженніший Святослав, глава УГКЦ прагне з`єднання, бо написано в Євангелії від Івана: «І буде одне стадо, і один пастер». Чомусь ці істини наш християнський, набожний нарід не хоче ісповідувати. Звичайно, мені, пересічній особі, судити невправі, для того буде вищий суд – суд Божий, коли усі станемо перед Його лицем, але деякі речі, деякі моменти, мене, як християнку вразили, буквально, можна сказати вбили.
Звичайно, усе би було добре і спокійно, одні відслужили на 11.00, наступні на 13.30. Але ще є велике АЛЕ. Ми не маємо поваги один до одного і нетільки низи, тобто люд земний. Шановне духовенство теж не має елементарної поваги до своїх духовних братів. Мовляв, вони не нашого патріархату, тому ми нехочемо їх відправи слухати…
Але, шановні отці, колись ви станете перед судом Божим (бо усі ми є смертні) і подумайте, Він теж скаже вам – а ви не Його патріархату, що тоді. І найголовніше, чого ви вчите своїх парафіян, адже усі ми – чи православні, чи греко-, римо-католики – віримо в Єдиного Господа Ісуса Христа, у нас одні тіж самі Божі Заповіді – хіба-що «лепта» іде не в ту саму скриню…
Мабуть, і в тому уся суть. І тут уже ті слова зі згаданої релігійної пісні недоречні…
Напевно, багато хто з цієї досить неприємної ситуації, яка відбувалася на цій Благодатній землі, зробить висновки не такі вже категоричні, як я.
І ще один, недосить втішний момент цьогорічного відпусту. Місце Заглину я відвідую з трирічного віку. Ще в радянські часи ми їздили до цього чудодійного джерела. Про Заглину тоді ще ніхто не знав, і не чув. Кожного разу коли ми приїжджали, вільно можна було набрати святої водиці, ніхто не шарпав, не скандалив, була черга. Цьогоріч це було щось і з чимось. Мене 6 разів відпихали з натовпу, люди просто втратили повагу один до одного. Було таке відчуття, що кінець світу…
Отож, задумаймося: куди ми йдемо і що ми творимо… Якщо вже у такому побожному місці немає порядку, то як він може бути десь там – чи в місті, в селі, в селищі, тай, зрештою у наших сім`ях чи родинах…
Яна РОЗ.