Справжнім відкриттям літніх Олімпійських ігор, які проводились 2008 року у столиці Китаю, стала юна деб`ютантка, уродженка Жовкви Леся Калітовська. Її «бронза» подарувала неабиякий приємний сюрприз для всієї збірної. За свою землячку раділи усі мешканці Жовківщини.
Нещодавно у стінах редакції ми поспілкувалися з Лесею Калітовською – бронзовою призеркою Олімпійських ігор у Пекіні-2008, гордістю українського велоспорту.
– Зараз уже рік живу у Жовкві. Тренер сказав відпочивати і за цей час влаштовувати особисте життя. Тож готуюся до, мабуть, найприємнішої для кожної дівчини події – весілля, яке заплановане на жовтень.
Усі мої колеги тепер відпочивають і створюють сім`ї. А далі – покаже час, хто захоче, то повернеться у спорт. Це перерва після восьмирічного щоденного тренування. Тренер запевнив, що буде радий нас прийняти і знову тренувати, як ми виявимо бажання.
– Лесю, які враження від перемоги в Олімпійських іграх? Яку Ти отримала за це винагороду від держави?
– Колись я не могла навіть мріяти, що потраплю на такі змагання, не кажучи вже про те, що виборю нагороду. Не могла уявити, щоб в усьому світі немає сильніших від мене. До речі, за це часто отримувала на горіхи від тренера, який говорив, що мені не вистачає віри у власні сили.
Пам`ятаю, після Олімпіади мене дуже гарно зустріли у рідній Жовкві. Я приїхала додому 23 серпня, наступного дня саме відзначали День Незалежності України. Мене запросили на урочисте святкування, привітали з перемогою. Подарували безліч квітів, подарунків, серед яких найціннішим для мене є ікона Миколи Чудотворця.
Квартиру я отримала у Луганську, правда, через два роки після Олімпійських ігор, довго тривала тендерна процедура. (Чому в Луганську? Тому, що з 2004 року Леся виступала за Луганську область – ред.). Львів «віддав» мене Луганській школі. Там я навчалася в училищі, закінчила інститут. Окрім квартири, мені виплатили одноразову премію.
– Майбутній чоловік теж спортсмен? Де плануєте жити після одруження?
– Мій обранець з Криму, м. Севастополя. Також спортсмен – велосипедист, продовжує тренування. Зараз бере участь у чемпіонаті України у Львові, далі – чемпіонат Європи. Тож у нас багато спільних інтересів. Можливо, і діти підуть у спорт.
Після одруження плануємо жити у Жовкві. Бо тільки на Галичині такі гарні традиції, на святкування яких збирається уся родина.
Пригадую, мама не забороняла займатися спортом. Свого часу вона теж була активною спортсменкою. Проте в умовах села не було можливості вдосконалюватись, та й батькам мама змушена була допомагати по господарству.
Батько мені забороняв ходити на тренування, бабуся теж була проти. Я настирливо займалася велоспортом і досягла результату.
– Лесю, щоб Ти побажала спортсменам-початківцям?
– Зараз молодому поколінню потрібна, як і в усі часи, підтримка. Велоспортивна база у Жовкві потребує матеріального забезпечення. Діти хочуть тренуватися, але не всі батьки мають змогу купити велосипед.У Луганську тренер поміняв за рік 5 велосипедів. Тоді у мене появився стимул до тренувань. Я працювала наполегливо й віддано. Бажаю бути цілеспрямованими, сильними і відповідальними. А, головне, завжди здоровими.
Євген ВЕГЕРА, Зоряна ГУМНИЦЬКА.
